А чи почуло серце той «небесний» клич,
Коли ти вирішив отак вчинити?
Щоб серед тисячі таких облич,
Лише її життя посмів ти припинити!
---------------------------------------------------
І що – не влаштувався, не зумів,
Відчути щиро внутрішній той світ?
А ти людей уважно слухати умів,
Йдучи на «милу» зустріч стільки літ?!
Проблема не в словах,проблема інша:
Чи правильні ті принципи тих дій?
Яких жорстокий наслідок стосунків,лиш уві̀нчав,
Стоптавши паростки дівочих, чистих мрій…
Вона хотіла лиш «простого», щирого кохання,
І сподівалась на відкритість почуттів
Але твій пафос…зворушив лише страждання…
То ти, мабуть, такий фінал душі хотів?!
Пожив для себе? Кинув і забув?!
Не мучить щось твій егоїзм «хлопецький»?
Ах , так…ти ж «досвіду» великого набув,
Здійснив, своє, нестримне те бажання молодецьке!
Якщо начхати так, то як вже далі?
Зробив одну цю підлість – зробиш більше!
Чому сторонні сили не «послали» – та подалі,
Щоб не робив життя комусь ще гірше?!
…Отож, додати більше я не можу,
За мене це додасть та совість
Хоча, яка вона там, Боже?!
Чому, нажаль, ось так написана ця повість?...