Який то сум, яка печаль,
Словами те не передати,
Дивлюсь з журбою я у даль,
Де, мамо, вас мені шукати?
Пішли ви вічне небуття,
Пішли ви вічно спочивати,
Звідтіль немає вороття,
Так важко біль в душі тримати.
Не раз покотиться сльоза,
Печалі гіркої та смутку,
В житті ви, ненько, лиш одна,
Втираю ту сльозу я гірку.
Дітей навчали ви добру,
Любити рід свій, поважати,
Любити рідну сторону,
Та сиву старість шанувати.
Той скарб в душі своїй ношу,
Ту золоту скарбницю,
Вашу любов і доброту,
Немов бездонну криницю.
Той скарб я дітям передам,
У спадок з покоління в покоління,
Я вдячна ненько за все вам,
За любов вашу та терпіння.
Як повернути святий той час,
Хоча б одну хвилину,
Щоб пригорнути, ненько, вас,
На все життя мою єдину.
Вже тих днів не повернути,
Та їм немає вороття,
Прошу всіх матір шанувати,
Потім немає каяття.
ID:
344181
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.06.2012 18:57:08
© дата внесення змiн: 15.06.2012 18:57:08
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
