До тебе подумки звертаюсь,
Шепчу ім’я, немов закляття.
Що закохався, я вже каюсь,
Моя любов — моє розп"яття.
Холодним лезом, гострий біль,
Зненацька груди розрива.
Ятрять слова, неначе сіль,
Печуть, немовби кропива.
Я знаю все і бачу теж,
Як у подушку ти ридаєш.
У ревності немає меж,
Заради чого так страждаєш?
Тебе принижують, а ти?
Це все погодилась терпіти.
Знущання, біль перенести,
В ім’я чого? Не зрозуміти…
Мені болить, мені шкода,
Що ти себе не поважаєш.
Збіжать роки, немов вода,
Не раз про мене ще згадаєш.
І пам’ять докором німим,
Розбудить раптом серед ночі.
Не будеш ти щаслива з ним,
До ранку вже не стулиш очі.
Подушка всі вбере слова,
Пекучі сльози, мов жаринки,
Яка ти, Боже, не права,
Незрозумілі робиш вчинки.
Його благаю і молю,
Щоб захистив від бід і болі,
Від смутку, розпачу, жалю,
Щасливої благаю долі.
Нехай карає лиш мене,
Якщо кохання це провина.
Тебе ця кара хай мине,
Бо ти безгрішна і невинна.
26.07.2007 р.
ID:
347303
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 30.06.2012 13:56:35
© дата внесення змiн: 20.08.2012 08:29:59
автор: Мирослав Вересюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
