Весною ранньою дощі,
Такі ж, як осінню — холодні.
Іду в промоклому плащі,
Лунають кроки, як в безодні.
Лунають, наче в пустоті,
Неначе в повній порожнечі,
Що утворилася в житті
І впала тягарем на плечі.
Я загубив годинам лік
І переплутав пори року,
Та незважаючи на вік,
Занадто болісним уроком,
Для мене видалось життя,
Коли у ньому появилось,
Таке безмежне почуття...
Кохання в серці поселилось.
Непросто з ним і навпаки,
Я не існую, а живу.
І на заваді не роки,
Життя, реальність наяву.
Твоє заміжжя — каяття,
Мої страждання, біль і жах,
І трохи знаючи життя,
Охоплює за тебе страх.
01.03.2007
