Невдача, невдача, невдача,
ще одна, ще і ще...
Чоловіки не плачуть.
Я теж чоловік, але...
Життя тягне донизу.
Спроба піднятись вверх,
триматись на плаву.
Світло, чистота,
відносини з коханою.
Темрява, страх, голод, алкоголь, бруд. Моя сім'я.
Родина.
Невдача. Не-вдача... Триматися на плаву.
Не опускати голову нижче рівня води. Ніколи. Нізащо...
Ні!!! І розсипається дзеркалом розбита гордість.
Бувають люди, що не гнуться... Та ламає життя.
І коли вже кінець близько,
коли відчуваю, що більше неможу,
що напруження максимальне,
що смерть вже тут,
поряд,
дихає в потилицю.
Холодний такий подих.
Тоді я біжу до неї.
Кладу їй голову на коліна.
Обнімаю.
І на кілька хвилин знімаю маску "справжнього" чоловіка.
І, хоч зранку й буде соромно,
та з новими силами встаю і відправляюсь
звершувати те, що ніхто ще не робив.
А вона тримає мій секрет і таємниці.
Бо любить. А любов- найбільша сила.
І я починаю бачити сенс життя.
Боротися. Жити. Любити.
Чудесні рядки. Щирі і проникливі. Бути справжнім, хоч і трохи слабким - це не соромно, це, в наш час, чеснота. Зараз щирості так мало Дуже гарний твір.
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
одна з перших моїх спроб у прозі. Щирим бути нелегко- зараз так не написав би: має бути відповідний момент, і натхнення)
свому коханому я врятувала обморожені руки. у відповідь почула: " А що ти чакала? вдячності?! ти робила це для себе!" він пішов до іншої ... що таке чоловіче кохання? чи любов? це різне зовсім, виявляється. дочитай, будь ласка, мою казку до кінця (ще декілька розділів)... це про мене та того хлопця.
Може, це все дурня?
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мене також часто непокоїть думка, що все, що ми робим- дурня. Зокрема: як може професійний програміст, керівник відділу писати під анонімним ніком віршики на якомусь сайтику? А пише! Такщо не піддавайтесь- творіть
Супер!Але хочу зауважити,що покласти голову на коліна коханій жінці і потім щоб було соромно-речі несумісні.Чоловіки плачуть.Я бачила сьогодні,як плакав чоловік,бо його другу відріжуть ногу.Я втішала хворого,гладила його по голові,говорила гарні слова.А він каже,що йому таких слів ніхто ніколи не говорив.Ось так і прожила людина,не почувши в свій адрес теплих слів.А може померти і через декілька днів.
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я писав цей вірш, знаходячись не в найкращому стані. Він занадто відвертий- ніби душу напоказ виставляєш. мабуть не варто було його публікувати. А на рахунок того, чи буде соромно- це індивідуально, мабуть)