Мені б хотілось виткати свої думки щирою мовою.
Не цукровою пудрою посипати вуста.
Але за простою розмовою пояснити для чого я тут, і чому я прийшла.
Та це важко. Я не вмію, як кішка вдаватись до хитрощів
Вигинаючи спину проходити поруч так ніби я й не сюди йшла.
Дивитись у очі запихаючи в твій рот фальшиві слова
Й коли треба тертись об ноги… ні, я не та…
Не вмію такого й не хочу вчитись молоти промови,
Погляди, жести, ніжності… як каву мілко-мілко, щоб швидше скипіла
Твоя кров чи ще якась речовина…
Не з таких я жінок, що фарбують своїми вустами мало не душу
Влазячи глибоко за комір розкритого серця.
Але мені б дуже хотілось бачити тебе і розуміти,
Що для тебе важлива й зрозуміла десь божевільна,
Але щира, проста…та частина душі, що для тебе відкрита.
В якій ти вписуєш, як в щоденник свої власні слова.
