Дарвін.
Можливо він читав романи для відпочинку.
Але була вимога:
кінець не міг бути сумним.
Якщо йому траплявся такий,
гнівно жбурляв його у вогонь.
Правда чи не правда -
мені подобається в це вірити.
Осягнувши розумом стільки просторів і часів
побачивши стільки вимерлих видів,
такі тріумфи сильних над слабкими,
стільки спроб вижити,
даремних рано чи пізно,
що принаймі від вигадки
і її мікромасштабу
він вправі сподіватися на щасливий кінець.
Отож необхідно: промінчик крізь хмари,
закохані знову разом, родини помирилися,
сумніви розвіяні, вірність винагороджена,
майно повернене, скарби відкопані,
сусіди шкодують про свою затятість,
добре ім'я відновлене, жадібність присоромлена,
старі діви видані за добрих пасторів,
інтригани зіслані на іншу півкулю,
фальсифікатори документів спущені зі сходів,
спокусники дівиць спішать до вівтаря,
сироти обласкані, вдови втішені,
пиха принижена, рани загоєні,
блудних синів кличуть до столу,
гірка чаша вилита в море,
хустинки вологі від сліз примирення,
повсюди музика і співи,
а песик Фідо,
загублений ще в першому розділі,
хай знову бігає по дому
і радісно гавкає.
Wisława Szymborska Pociecha
Darwin.
Podobno dla wytchnienia czytywał powieści.
Ale miał wymagania:
nie mogły kończyć się smutno.
Jeśli trafiał na taką,
z furią ciskał ją w ogień.
Prawda, nieprawda –
ja chętnie w to wierzę.
Przemierzając umysłem tyle obszarów i czasów
naoglądał się tylu wymarłych gatunków,
takich tryumfów silnych nad słabszymi,
tak wielu prób przetrwania,
prędzej czy później daremnych,
że przynajmniej od fikcji
i jej mikroskali
miał prawo oczekiwać happy endu.
A więc koniecznie: promyk spoza chmur,
kochankowie znów razem, rody pogodzone,
wątpliwości rozwiane, wierność nagrodzona,
majątki odzyskane, skarby odkopane,
sąsiedzi żałujący swojej zawziętości,
dobre imię zwrócone, chciwość zawstydzona,
stare panny wydane za zacnych pastorów,
intryganci zesłani na drugą półkulę,
fałszerze dokumentów zrzuceni ze schodów,
uwodziciele dziewic w biegu do ołtarza,
sieroty przygarnięte, wdowy utulone,
pycha upokorzona, rany zagojone,
synowie marnotrawni proszeni do stołu,
kielich goryczy wylany do morza,
chusteczki mokre od łez pojednania,
ogólne śpiewy i muzykowanie,
a piesek Fido,
zgubiony już w pierwszym rozdziale,
niech znów biega po domu
i szczeka radośnie.
Март запомнится малоречьем,
плотным ветром, ковром лузги,
тёмным глазом пустых скворечен,
нервной судорогой руки,
высотой обугленной кроны
с чёрным вороном посреди,
золотисто-гнедым крутоном,
на который что не клади...
чередой заблудших овечек,
окропивших небесный холм,
нежным облачком над орешник-
а
придорожным
кустом.
да нет, я к тому, что горе затмевает счастье. горе тяжело, а счастье легко и потому горе перевешивает. хотя горе когда то тоже было счастьем. а молчат только те, кто хотят выглядеть умным. а умным молчание ни к чему, им пофигу, как они выглядят.