Забуду я про все на світі
Та знову вскочу в ковзани,
Та як попру по чистій ріці,
Вздовж берега, тай до верби!
Лечу мов блискавка, а вітер
Все більш мені допомагає,
Ось, ось... і я лежу на кризі
Та знов дитинство згадую...
Усе дитинство я провів
Біля цих чистих берегів,
Полів, садочків і гаїв
І запашних від трав лугів.
Як було весело завжди,
Я ніби бачу ті сліди
Стежини витоптали ми,
Коли ще були дітлахи,
Стрибали, бігали по них,
Приносячи нам радість, сміх...
Не діти ми - вже виросли,
Стежини терном заросли,
Слідом за ними наші роки,
Під час яких, життя дало уроки,
Підчас яких, серця в нас почерствіли,
Покрились кригою та закамяніли.
Хтось скаже, що це просто помужніли,
Та ні, скоріш подикавіли.
Хоч в нас серця кригою вкриті,
Зате душа сльозою вмита,
Прокинтеся і зазирніть,
Хоч на хвилинку, хоч на мить,
В дитинства роки золоті,
В дитинства роки безтурботні,
В дитинства роки молоді,
В дитинства роки незабутні.
ID:
40912
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 29.09.2007 02:16:24
© дата внесення змiн: 29.09.2007 02:16:24
автор: RozbyteSerce
Вкажіть причину вашої скарги
|