Романтик мій! О ти, моя відрадо!
Душею юна, в почуттях прудка:
Коли заплачеш – сльози ллються градом,
А засмієшся – світла і дзвінка.
З тобою легко і водночас важко,
Бо в собі маєш незбагненну суть:
То в небо здіймеш, бистрокрила пташко,
То знов опустиш у болотну муть.
Та лиш з тобою нові горизонти
І новий світ ході моїй під стать,
З тобою можу я дістати сонце
І серед зір безсонну ніч верстать.
З тобою я – немов північний полюс,
Що тоне у розплавленім льоду!..
У серці будить твій сріблястий голос
Мелодію одвічно молоду...
Мене ти надихаєш на боріння
Супроти тьми, невігластва і зла...
У тобі корінь творчого горіння,
Цілющі краплі чудо-джерела.
Тож будь зі мною ти, моя відрадо!
Даруй мені красу, що маєш ти.
Я все життя тобі віддати радий...
За все, романтик мій, мене прости!
Дякую, Яноше! Передам! 
Передайте їй: 
як би то! 
Щиро
