Я не ходив заморськими шляхами
І їхніх блюд я теж не куштував,
Маленьким будучи, горнувся я до мами,
І так, як всі, сухарики жував.
В грабовім лісі надував легені,
Збирав гриби, горіхи лісові,
І козуби робив, немов кишені,
І пас корів раненько на зорі.
А ввечері, коли на захід сонце,
Вечеряти сідала вся сім’я,
І зорі заглядали у віконце,
Читала мама тихо «Кобзаря».
Коли були у хаті вечорниці,
Частенько вишивали рушники,
В три голоси співали, як годиться,
І слухали Шевченка залюбки.
Хотілось жити, бо душа співала,
Це було щастя, чи дитинства час,
Співали солов’ї, садки буяли,
Така краса, напевно, тільки в нас!
Ваша правда:кожному його край - наймиліший! Лише яничари забувають про своє коріння і традиції своєї Батьківщини. Дуже теплий, щирий і ностальгійний вірш.
Лише яничари забувають про своє коріння і традиції своєї Батьківщини. Дуже теплий, щирий і ностальгійний вірш. 
Дякую!
