Мов інієм покрита голова,
Схилилася в задУмі за столом,
Людина він уже не молода ,
Та бореться в душі добро із злом.
Зустрів сьогодні жінку він в роках,
Яку ніколи у житті не знав ,
Яку він бачив тільки в своїх снах,
Оту , яку усе життя шукав.
В душі у нього все перевернулось ,
І злоба його душу роздира,
Він думав , що образа вже забулась,
Але вона чомусь , зміюков виповза.
Вона згадала сльози ті пекучі,
Які з очей текли, і день, і ніч ,
Згадала стусани оті болючі,
Які тоді були буденна річ
Згадала роки ,що прожив у підворітні,
Без ласки ,без любові , без тепла,
І погляди оті чужі і не привітні,
Злі голоси ,що в слід кричала : "жебрачА"
Ох , як тоді хотів її зустріти,
Сказати ніжно :"матінко моя".
І разом ,як усі нормальні діти,
У перший клас понести букваря.
Хотів тоді він ласки і любові ,
Хотів він материнських , теплих слів,
Хотів ,щоб босі ноги ,збиті аж до крові,
Хтось ніжно у долонях обігрів.
Але вона тоді чомусь не зустрічалась,
І сам він подорослішав , змужнів
Образа у душі та забувалась,
Свою сім*ю створити він зумів.
Але й тоді шукав він без зупину,
У очі щоб заглянути її,
Хотів побачити у них оту причину,
Через яку він жив на самоті.
І ось знайшов , зустрілись їхні очі.
У них побачив він самотність і журбу,
І біль який він відчував що ночі,
Дрімаючи один , в засміченім кутку.
Прощення , очі ті благали тихо,
І в собі біль якось він той здолав,
Сказав їй , мамо , ви забудьте лихо,
І ніжно так за плечі обійняв.
Болісний вірш. Не маю слів, лишень переповнююсь сумними і болісними почуттями. Дякую, Іване. Невже у вас в житті було стільки горя, про яке ви так пишете у своїх віршах. Мабуть ні. Тоді ви дуже чуйна людина, бо добре відчуваєте діль іншого.
Іван Мотрюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні горя у житті у мене стільки не було.Просто навкруги стільки горя ,що про нього важко не писати.
Але все-таки з радісною посмішкою у кінці. У сина душа велика. 
сумно, що так дійсно часто буває в житті.Вірш просто прекрасний 
Скільки ж таких випадків навкруг... 
