А грім, напевно, в хату не впускають-
Так гучно стука в двері кулаком...
І блискавиці небо розбавляють,
Неначе чорну каву, молоком.
Важкі краплини срібними цвяхами
Все драпірують бульками струмки.
П'янкими веселкОвими шляхами
Летять мої заобрійні думки...
Лоскоче груди озонОве щастя,
А серце десь під хмарами літа;
І одягнувши хусточку квітчасту,
Сміється знову днина золота...
А грім таки достукався до хати.
Стомився й спить, похропує вві сні...
Зелений коник втік від жабеняти,
На струнах сонця виграє пісні...
Хропящий гром, голодная лягушка,
На небе - чёрный кофе с молоком -
Из этих жизни крохотных жемчужин
Творишь ты чудо нежно и легко.
И свежестью дождя стекают строки,
Живя души подсохшие поля.
И щедрый урожай поспеет к сроку,
Любовными колосьями звеня.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
прийшов, порадував без міри,
експромтом вишив мій куток;
і звуками своєї ліри
дав свіжий вІршовий ковток!
Життя з грозою?,хай краще сонце будить,лоскоче п"яти і пригріє ніс, думкам прозолотавить вранішню дорогу,а грім зав"яже в міх. Мало хто може про грім написати,чудово,Любцю!!!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Ніно! Ваші візити- завжди приємні! 
дякую, Лесю! Будьмо знайомі! 
дякую!!!