Засяяла в небі оздоба,
Як звісточка про немовлятко,
Він - янгол, в людській лиш подобі,
"Христос" - наче спало на згадку!
Така ось людинки поява,
Думок полотно її чисте,
Душа, наче сонця заграва, -
Відкрита для всіх, промениста.
Творець дав сповна всі таланти,
Малюк - та Землі вже Володар,
А очі, мов два діаманти,
Душі випромінюють вроду.
Рослинку, тваринку, комаху
Любов"ю скорить має змогу:
Ось ручки лиш приязні змахи -
І поруч за мить вже підмога.
Батьками, на жаль, не почутий,
Насилля він зносив роками,
Маленький Творець був закутий
Пустушками і пелюшками.
Він світ осягнуть намагався,
Та іграшки пхали у руки,
Геть Істину! - Штучні прикраси
Прискорили з Богом розлуку.
"Сю-сю-канням" лилась турбота,
Змирився: "Дурний і слабкий я",
Обійми брехні, як наркотик:
"Безсилість - твоя то стихія".
За тебе все вирішать, хлопче,
Для тебе так буде на краще,
Турботою власною топчем
Вже долю дитини пропащу.
Комашки довершеність дивна,
Йому не замінить конструктор,
І світ, як він є, світ красивий
Природа розкриє лиш в суті.
Чи прагнемо щастя ми дітям?
Чому мало хто з них щасливий?
Скували надуманим світом,
Поваги чекаємо зливу.
Для вибору Бог дав свободу,
Не ставте малому трампліни -
Він сам своїй думці господар,
І хай вона буде неспинна!
ID:
437731
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.07.2013 19:02:32
© дата внесення змiн: 20.07.2013 15:09:59
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
