Зимова стежка-
встелена туманами...
Моє вікно - підрамник,
біле тло...
Так несміливо,
так рожево-зранено
блідий світанок
дмухає на скло...
Далеко так -
Буремні Дні і Згарища...
Тут у щілинах -
сонні павуки.
І тліють -не горять-
буденні звалища
у клейстері
з вчорашньої мукИ...
Німі слова у мозку -
короїдами,
Бобри забрали пензлі -
на хвости...
Не вабить світ ні боєм,
ні - коридами,
ні - зустрічами ніжними
на "ти"...
Скрутитися б
манюсіньким калачиком
і наслухати так
із темноти,
як Хтось в мені
уперто гупа м"ячиком
об стіни Німоти
і Самоти...
...загубленим,
порожнім пароплавчиком
до Літа,як до Неба,
допливти...
Є такі вірші, до яких можна написати довгий коментар, є такі вірші, які викликають дискусії та суперечки, а є такі вірші, якими просто насолоджуєшся - саме таким є і Ваш вірш. Дуже гарно
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
