У ній було щось від диявола й від Бога,
А в мить якусь усе єдналось враз...
Завжди звучала просьба як вим́ога,
Слова в душі пускали метастаз.
У ній було щось дивно таємниче,
Лякало й вабило, метелик і вогонь,
Що сяйвом ніжно струни серця смиче,
А болем доторкається до скронь.
У ній кипіла буря недовіри,
І хвиля бунту омивала лик,
З очей летіли іскри, мов рапіри...
Ім'я поглинув долі записник.
У ній щоранку починалось небо
Дзвінким ячанням чистої роси,
Свої цілунки дарувала Геба,
Зтинаючи сріблини із грози.
У ній боролись гордість і любов,
Одвічна боротьба стихій невтомних...
Вона хотіла ідеальний шов
З ниток життя в шляхах сіробетонних.
У ній таїлась сила незборима,
Хоч рам'я ніжне вітер лоскотав.
Вона свого чекала пілігрима,
Єдину нотку в хаосі октав.
У ній слова кохалися пророчі,
В душі зростав ще змалку неофіт...
Не світ втопив у собі її очі,
Вона в своїх очах втопила світ.
Глибоко і чисто. Автор показує цікаві рівні розуміння та сприйняття, особливо зважаючи на юний вік. Варто далі працювати та удосконалюватись. Юля, сонце, в тебе все вийде!
Юлія Кириленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00