1
К. Г. Юнг не приховував зв'язок своєї теорії із середньовічним богослів'ям, зокрема, визнавав, що термін "архетип" був узятий саме звідти - дивимося твір "Про архетипи колективного позасвідомого". Тому не слід дивуватися яскравим паралелям між ідеями швейцарського вченого і настановами видатних діячів української культури.
Звернемо увагу на трактат Г. Сковороди "Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова" і поему Т. Шевченка "Невольник", яка в іншому варіанті має назву "Сліпий". Обидва твори піднімають проблему істини та істинної людини. Щоб досягти досконалості і вільно орієнтуватися не лише в житті повсякденному, а й у "думках Божих", треба пройти певний шлях, набути досвіду. Треба перетворитися, щоб прозріти.
2
Як вважає К. Г. Юнг, перетворення починається з зацікавлення позасвідомим. В той же час характерною ознакою сучасної людини є гіпертрофований розвиток свідомості, що, будучи лише частиною особистості, повністю перебрала владу над нею. Негативних наслідків раціоналізації багато, а найголовніший - схильність людини до неврозу. Коли в голові виникають "нерозумні" ідеї, Его-свідомість терміново намагається їх позбутися, нібито забути. Але ці ідеї не зникають, вони витісняються до позасвідомого, яке можна порівняти з комп'ютерною пам'яттю. І що активніші процеси витіснення, то загрозливішою стає ситуація. Надходить момент, коли переповнене позасвідоме "заливає" свідомість - це призводить до духовної, а згодом і до фізичної смерті. К. Г. Юнг цитує Ф. Ніцше: "Твоя душа помре раніше за тіло".
Слід зауважити, що раціоналістична Его-свідомість вважає позасвідоме вмістилищем усього найгіршого, усіх можливих і неможливих вад та пороків. Тому взаємодія між двома частинами особистості дуже ускладнюється. Картина змінюється, лише коли людина розуміє, що занурення у позасвідоме - це зустріч із самим собою, і що увесь негатив насправді є нашим темним обличчям, яке, на думку швейцарського вченого, "ми ніколи не демонструємо світові, ховаючи його за Персоною, за акторською личиною".
Тобто, найперше, що має зробити індивідуум, ставши на шлях перетворення, - подолати власну Тінь.
На переконання К. Г. Юнга, якщо людина часто свариться, постійно знаходить ворогів або бачить довкола лише хиби, то швидше за все вона проектує на світ особистісне позасвідоме, яке формується протягом життя, вбираючи в себе витісненні із свідомості уявлення, і яке називається Тінню.
"Підійти до переживання Тіні надзвичайно складно, адже на передньому плані постає вже не людина з її цілісністю, - пише вчений, - Тінь нагадує про її безпомічність та несилу." Але, не зважаючи на це, Тінь є вузькими воротами, крізь які заходять до колективного позасвідомого. Побачивши на склі власне відображення, ми можемо, напруживши зір, перевести погляд на те, що знаходиться за склом.
Колективне позасвідоме є результатом життя певної цивілізації. "Це, - вказує К. Г. Юнг, - вроджений значно глибший шар". Він містить, "на противагу особистісній душі, змісти та образи поведінки, які cum grano salis є всюди і у всіх індивідів одними й тими ж. Іншими словами, колективне позасвідоме ідентичне у всіх людей і створює тим самим загальну основу життя душі кожного, будучи згідно своєї природи надособистісним".
Колективне позасвідоме можна назвати Царством Мертвих (бо змісти та ідеї знаходяться там у розібраному, фрагментарному, "зогнилому" стані) і світом Великої Матері, адже йдеться про без-образну психічну матерію, з якої виникають нові поняття або уявлення. І якщо свідомість ототожнюється з чоловічою частиною душі, то позасвідоме - з жіночою. А провідницею у цьому фантасмагоричному середовищі є Аніма.
Пов'язана з постаттю Великої Матері Аніма буває позитивною та негативною, виступаючи в образах, наприклад, прекрасної богині або жахливої відьми і намагаючись передати людині щось на кшталт інформації чи спонукання до дії. "Як мудрість вона являється лише тому, хто знаходиться у постійному спілкуванні з нею, і в результаті важкої праці готовий визнати, що за всією темною грою людської долі проглядається певний прихований зміст, який відповідає вищому пізнанню законів життя", - пише швейцарський вчений у творі "Про архетипи колективного позасвідомого". Недалеким людям Аніма може принести загибель. Вона якоюсь мірою грає роль змія-спокусника: поманить здалеку і зникне. Їй, на думку К. Г. Юнга, притаманна ельфійська поведінка, зрозуміла лише для втаємничених.
Тих, хто не піддався на її провокації, Аніма приведе до Самості - центру тотальної, безкінечної та безвимірної психічної особистості, якому насправді підкоряється свідомість і розрив з яким фактично спричиняє невроз. Юнг порівнює Самість з дорогоцінним камінням і навіть з філософським каменем. Самість містить в собі своєрідний план розвитку особистості, головна перевага якого полягає в збереженні рівноваги між свідомістю та позасвідомим. Самість, на переконання швейцарського вченого пов'язана з "архетипом старого мудреця" або "архетипом змісту". Античний бог Гермес - провідник між небом і землею - є найпоширенішим їхнім уособленням, яким також можуть бути Заратустра, Ісус Христос, Магомед, Мойсей та інші історичні чи неісторичні діячі, що принесли в цей світ певне одкровення. А найяскравішою постаттю тут є шаман: може перетворюватися на птаха або змію і переноситися до божественних сфер для отримання відповідної інформації.
3
Г. Сковорода не вдавався до детального опису гностичного процесу, але схожість його настанов з думками К. Г. Юнга сумнівів не викликає. "Знай, що весь ти, як Нарцис твій у водах, втопився у наявності", - звертається український філософ до книжника, "що спить на Біблії", у трактаті про читання Святого Письма. Цей "безпам'ятний богослов" нібито все знає і готовий дати відповідь на будь-яке запитання - неважко здогадатися, що згідно психоаналітичної термінології він уособлює схильну до неврозу Его-свідомість. "Наявність" є суспільним каноном - нібито єдино правильним, а на ділі поверховим і спрощеним. Тому Біблія, пройшовши крізь руки таких богословів, перетворюється на важкий фоліянт, на річ, яку прийнято шанувати, не докопуючись до суті. І якщо хтось, дотримуючись цього канону, вирішить прочитати Святе Письмо, то зіткнеться з неподоланими труднощами, адже воно не вкладається в одні рамки. Адже потрібно, щоб кожен індивід виробив свій план прочитання. І тут можна сказати, що Г. Сковорода трактує Біблію як позасвідоме.
Безперечно, звичайна людина може бути заскоченою багатьма біблійними епізодами. І жодне тлумачення канонічних богословів не допоможе. "Незлічених розтлила отрута Давидового перелюбства, а в старості його - уявна дурість діволожства, - пише Сковорода, - не менше отрути в повістях про його сина. Читаємо про ревнощі Іллі й гостримо ніж на ближнього" і т. д. Але філософ закликає не робити поспішних висновків: "Саме це зерно Боже, тобто слово це (віра), спокушає нас, кидаючи в стихії зовнішнього світу". "Коли читаєш в Божих книгах: пиятика, наліжництво, кровозмішення, амури і т. ін., то не барися на содомських цих вулицях, а проходь не задумуючись по них і на шляху грішних не стій". "Не спало на думку, що Біблія є храм слави Вічного, а не плотського твого паскудства? Навіщо ж ти там знаходиш пиятику, марнотратство й твої амури?". Отже, Г. Сковорода, як і К. Г. Юнг, радить людині пам'ятати про власну Тінь і власні нахили, що заважають дійти істини, завертаючи на манівці спокуси. Усе найгірше не в книгах пророків, - ніби говорить нам філософ, - усе найгірше в людському розумі.
Через увесь трактат про читання Святого Письма червоною ниткою проходить заклик "Згадуйте жінку Лотову!". Згідно біблійного оповідання вона озирнулася на рідне місто - Содом, яке за наказом Всевишнього треба було залишити, і перетворилася на брилу. "Жінка й Содом є одне й те саме, - пише Г. Сковорода, - Содом означає те, що й таїна. Ось куди жінка привела - в Содом. А Содом куди веде? Туди, куди дим здіймається. Дим його здіймається в небо. Дим його знявся вгору. Дим, чад, дух, думка, сенс є те ж саме. Бачиш, куди веде Содом? Жінка й Содом суть ноги. Бачиш, що йдуть на гори?"
"О жінко, жінко! - продовжує філософ, - Ти й горе, і насолода моя. Живиш і умертвлюєш... Якщо б ми любили тебе так, як твій найсолодший муж Лот, як і Христос церкву свою, то ніколи б ми не розлучали тих, кого Бог поєднав. Тайна ця велика..." Після наведених слів відпадають сумніви: маємо справу з жіночою частиною душі - Анімою, згідно термінології К. Г. Юнга, яка може бути і позитивною (вести до прозріння), і негативною (сприяти загибелі). Саме тому Г. Сковорода радить перед виходом у біблійне море (фактично, у позасвідоме) потурбуватися про досвідченого лоцмана - знайти справжнього богослова, зокрема, когось з-поміж отців церкви.
Справжній богослов у нашому випадку є аналогом психоаналітика. Спираючись на його вказівки і не вдаючись до механічного повторення, кожна людина здатна витворити своє бачення Святого Письма.
Біблію теж можна розглядати як Аніму, як жінку. Недаремно Г. Сковорода порівнює її з Євою і називає "матір'ю нашою спільною" - отже, й Великою Матір'ю. Вона може запропонувати яблуко з дерева спокуси. Але ти не повинен припускатися помилки Адама. "Принесли з собою злість у серці своєму, тому й не знайшли доброти і в серці жінки Лотової, крім слів потопних і мови облесної, з якою прийшли. До доброти тієї прихованої не дісталися". Так учить наш філософ, просячи "полюбіть зі мною неплодовиту оцю". Фактично, він закликає до символічного шлюбу свідомості та позасвідомого, чоловіка та жінки, гностика та Біблії. Інакше не вдасться розірвати "лева рикаючого", щоб "знайти у жорсткому ніжне, в гіркому - солодке, у лютості - милість і т. д.", і не вдасться впізнати преславну славу "дочки царевої". У цьому шлюбі чоловік також повинен грати роль батька для своєї нареченої, як Христос для своєї Церкви. Отже, Біблія виступає в якості без-образної матерії, потребуючої обробки. Вона не пропонує готових рішень, її дійсно треба вміти читати. Треба дати жінці "два крила орла великого". Але перед цим має надійти прозріння: "...глиняна твоя природа зачне, прийме і вмістить, як нива зерно, насіння нагірної породи й нових людей", - пише Г. Сковорода, - "Щоб із твоєї купи гною блиснув алмаз, а від піщаної твоєї гори відкотився отой наріжний камінь. Щоб болото й грязь твого трупа проростили стебла трави, які випускають насіння за родом божественним".
Дорогоцінне каміння, як уже відомо з настанов К. Г. Юнга, означає Самість, центр психічної особистості, де міститься план її розвитку. Той, хто досягне Самості, дійсно переживе друге народження, ставши справжньою людиною. Український філософ теж на цьому наголошує і навіть вважає, що слова з Книги Буття - "Сотворив Бог людину" - стосується саме другого духовного народження, а не першого тілесного. Той, хто прозрів, стає вільним: "У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй (духовній людині - gudzyk) ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, увіходить зачиненими дверима". І у нас не лишається сумнівів: вдруге народжений є шаманом, провідником між земним світом і Царством Мертвих, де заправляє Велика Матір.
4
Спираючись на вищенаведені схеми, спробуємо розглянути поему Т. Шевченка "Невольник". Старий батько хоче одружити дочку Ярину зі Степаном, але не може зробити це одразу. Степан був Ярині ніби за брата, а тепер має стати чимось більшим. "Хто не вміє заробить, Той не вміє і пожить", - говорить старий, і далеко не меркантильні проблеми його хвилюють. Ми розуміємо, яке "добро" має здобути юнак - йдеться про Самість та прозріння. Г. Сковорода вважав за потрібне, щоб кожна людина виробила своє власне бачення Біблії і світу загалом. Подібна вимога ставиться й перед Степаном, хоч старий батько нібито не від того, щоб хлопець скористався його - вже готовим - баченням: "Коли здобудеш - принесеш, А коли згубиш - проживеш Моє добро, то хоч звичаю Козацького наберешся Та побачиш світа, Не такого, як у бурсі, А живі мисліте З товариством прочитаєш...". І, ясна річ, лише тоді Степан зможе узяти Ярину за жінку як справжній чоловік.
У Шевченковій поемі знаходимо образ, схожий із самовпевненим богословом Г. Сковороди. Це - бурса і ченці, які не моляться Всевишньому, а "харамаркають". Вони, очевидно, представляють суспільний канон, тобто, згідно термінології К. Г. Юнга, є уособленням близької до неврозу Его-свідомості. Ченцям протиставляються запорожці, що по-справжньому спілкуються з Богом.
Запорожців, напевно, можна ототожнити зі свідомістю, яка намагається розібратися з Царством Мертвих, намагається зайти туди, щоб відшукати Самість і прозріти. Неспростовним доказом спуску до світу Великої Матері є козацький морський похід на Туреччину. З прадавніх вірувань народних нам відомо, що саме за морем знаходиться Царство Мертвих і про цей контекст забувати не слід.
З огляду на слова ворожки, до послуг якої вдалася Ярина, напрошується висновок, що Степан досяг Самості, злякавши дивного діда: "Ото гроші; Якби догадався Козак отой злякать діда. Злякав та й сховався За могилу, лічить гроші...". Потім хлопець і сам перебирається старцем, нібито вводячи в оману ворогів. Дід з грошима безперечно вказує на Самість.
Але також виникає підозра, що Степан просто став на місце свого названого батька, погодившись з пропозицією пожити його "добро" в разі нездобуття власного. І подальші події це підтверджують. "Я загинув, Навіки загинув!" - тяжко говорить осліплений хлопець. Ми розуміємо, що йдеться про друге народження, якого не відбулося.
Ситуацію прояснює дума, співана героєм Шевченка: "І згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну, Нерідного батька старого, І коника вороного, І нерідную сестру Ярину. Плаче-ридає, До Бога руки здіймає, Кайдани ламає, Утікає на вольную волю... Уже на третьому полю Турки-яничари догнали, До стовпа в'язали, Очі виймали...". Використовуючи настанови К. Г. Юнга та Г. Сковороди, легко встановити, що сестра Ярина є Анімою, яка має привести до Самості, а старий батько - справжнім богословом, якого треба мати на увазі, щоб не заблукати в темних сферах. Турки-яничари, що фактично завадили прозрінню, виступають Тінню. І нам стає зрозумілою причина сліпоти Степана: його захопила Тінь. Іншими словами, світова неправда виявилася настільки страшною, що не знайшлося жодної можливості, щоб від неї абстрагуватися. І далі ми бачимо: хлопець звинувачує у зраді старшинську верству, викриває підступність москалів, але не знає, як змінити ситуацію. Врешті-решт, усе зводиться до розпуки і слів "Я щасливий, Що очей не маю...". Між тим світ божий у пута заковують.
Слід зазначити, що у випадку зі Степаном Тінь містить і позитивний аспект, особливо коли розглянути її як козацький дух, або, за словами старого батька, "звичай козацький" - ніколи не миритися з існуванням зла та несправедливості. Проте сліпота в сакральних сферах призводить до сліпоти в земному житті. Тож Степанові як гіпотетичному провідникові нації важко сподіватися на перемогу. Козаки-українці у поемі Т. Шевченка "Невольник" приречені на вигнання. Можливо, на Кубані вдасться заснувати щось схоже на Січ - підвалини нової і щасливішої батьківщини. Переселення під проводом Головатого виглядає як спроба знайти свою землю обітовану, де козаки зможуть врешті-решт вирватися з лабет власної Тіні. Та жодної впевненості в тому немає. Не виключено, що їхню потугу буде спрямовано на чергову ворожу країну, і блискучі вояки заблукають навіки в темних шарах Царства Мертвих, і не визволять їх ні кохані наречені, ні шановані батьки.
5
У поемі Т. Шевченка прослідковується доля трьох поколінь. Старий козак вірно служив Вітчизні, "наївся всіх хлібів", був у турецькій неволі, повернувся - саме на таку відповідь світовому злу він спромігся, і це дозволяло тримати націю на плаву. Степан не знайшов нового вирішення давньої проблеми, Степан повторив шлях названого батька, але не здобув власне "добро", і вже свого сина він не відправить на Січ, позаяк її зруйновано. Покоління Степана дало збій, і народ не просунувся вперед, а відкотився назад. І козацький дух або звичай не допоміг. Останні рядки поеми говорять, що славетна войовничість перетворюється на звичайне солдафонство, і старий батько, який колись дбав про "живі мисліте", "вчить внука-пузанчика Чолом оддавати".
Вище ми згадували про постать шамана, що обов'язково з'являється після досягнення людиною Самості, після прозріння та другого народження. Тепер можемо зробити висновок: старий козак збагнув істину лише для свого часу і недаремно шукав собі заміну. Суть нації постійно змінюється, тож її треба осягати кожному поколінню. Степан не виправдав сподівань, для нового моменту він обрав стару суть. Зламалася одна ланка, і це призвело до загального занепаду. Його син уже не шукатиме прихованих змістів і не буде прагнути стати шаманом, щоб вказати шлях цілому народові.
ID:
472560
Рубрика: Інше
дата надходження: 14.01.2014 21:25:30
© дата внесення змiн: 18.01.2014 21:52:50
автор: gudzyk
Вкажіть причину вашої скарги
|
