Ну що ж, мої рідненькі, вже весна,
Ще трішки, і зазеленіє всюди.
І хоч порожня зараз в нас казна,
Це - те найменше, що згубили люди.
Бо цю весну вже не побачать ті,
Що нам її подарували з вами.
Зима поклала крапку в їх житті,
Не дочекалися дружини й мами.
Майдан вже прибирають від сміття,
Лиш пам'ять залишається навічно
Про тих, які поклали тут життя,
Вони на смерть стояли денно - нічно.
Їх очі зі світлин, такі ясні,
Нам просто в душу дивляться сьогодні.
Про них писатиме народ пісні,
Воістину, вони будуть народні.
Дуже лютим виявився цей лютий Так, бруківку покладемо, споруди відремонтуємо, а ось люди...
Зараз, Патаро, згадую той вінок, що дав йому в лоба. Зловісний знак?
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І вінок, і двері на інаугурації... Навіть речі противилися тому іродові... Не знаю як він житиме після усього?..
