Музика весела лине передзвоном,
Срібною струною плине у гаю,
Звеселяє серце чистою луною,
Все кругом квітує, наче у раю.
Скрізь усе радіє, прославляє літо,
Пташка веселеньку пісеньку співа,
Плаче тільки лебідь тихо біля річки,
Пригорнув до себе білих два крила.
Стали йому крила ношею важкою,
Опустив голівку, дужче затужив…
Сльози кришталеві потекли водою,
Окропили рани лебедя важкі.
Неначе пелюстки трояндові червоні
Текли краплини крові по білому крилу,
Тихо плакав лебідь в кривавому полоні,
Знав, що не поможуть в хвилину цю скрутну.
Заради інших птахів він жертвував собою,
Про лихо сповіщав і рятував усіх…
Коли ж прийшло нещастя відразу за бідою,
Про нього всі забули, ніхто не допоміг.
Сходив кров’ю лебідь тихо біля річки,
Пригорнув до себе білих два крила,
Немов по шовку білім червоні слались стрічки…
Раптово в небі синім засяяла зоря.
2011 р.
