Ти прийдеш на світанку,
Близько п'ятої ночі.
Зійде сонце зимове,
І відкриє мені очі.
Я прокинусь від щастя,
Скажу: « Ти зі мною» .
Я прокинусь від світла,
Й сховаю душу за стіною.
Ти ось-ось, ти поряд.
Відчуваю твій дотик.
Погляд каже мені:» Я з тобою, я поряд».
Ти покажеш мені інше літо,
Таким було б життя.
Я повірю тобі, і віритиму до кінця.
А в спину безжалісно холодний вітер віє.
Холодний вітер. Аж ніяк не з півдня.
Цікава місцина, така тепла вода.
Я йду за тобою. Я йду до кінця.
За океаном бачу зорі чи то зорепад.
Ти візьмеш мене за руку,
Й скажеш: «В неба також є дах».
Ми піднімемось нагору,
А насправді ж падатимемо вниз.
«Ти візьмеш мене з собою?»
Спитаю. Скажеш: «Зараз є ця мить» .
Сільська місцина: земля, дерева, зорі.
Небо темне таке, так низько наді мною.
Але я все ще з тобою.
Ти торкнешся зорі, зловиш мій подив.
Скажеш: «Це все один лише спогад».
А на небі мільйони – мільйони зорей дивились на нас,
Ловили мій погляд.
До болі яскравим світлом очей.
Ах, як же безжалісно в спину б'є трамонтан,
Аж ніяк не з півдня.
Обертаюсь – і вже не бачу тебе.
Розливсь океан зараз. Тепер.
Лиш чую, піде дощ.
На горизонті розпалюється день.
Лиш чую безмовний голос.
Невже зрозумію зміст тих речей?
Навколо ні брами, ні вікон.
Щось каже мені, що тебе вже нема.
Замовкни, безжалісний вітер!
Я знаю, що все пройде, все мина.
Ти прийдеш на світанні,
Близько п'ятої ночі.
А я все ще спатиму,
Серцем бачитимуть очі.
Спитаєш, покличеш з собою.
Я почую, промовчу.
Спитайся у ночі.
Колись взбагнеш,
Я завжди з тобою нерухомо
Буду йти.
У неба немає меж!
Дивно те, що уста твої мовчатимуть.
Ти підеш, лишаючи тіні на стіні.
Так буде завжди,
Щоночі для мене ти
Зорі вмикатимеш – вогні.
Та, мабуть, не назавжди.
ID:
491419
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.04.2014 20:44:06
© дата внесення змiн: 09.04.2014 20:44:06
автор: Soffi
Вкажіть причину вашої скарги
|
