Злива над Чересполем
(радіоп’єса)
Дійові особи:
1. Генерал.
2. Полковник Кряжич.
3. Старший пілот Ігор Ямпольський.
4. Марина.
5. Світлана Петрівна, секретарка генерала.
6. Голоси з динаміка.
Генерал: (натискає одну з кнопок на пульті) –Третій відділ?
Голос із динаміка: -Так точно.
Генерал: -Полковника Кряжича до мене, будь ласка. (Знову натискає кнопку) –Світлано Петрівно!
Голос із динаміка: -Я слухаю.
Генрал: -Через 20 хвилин приготуйте нам дві кави.
Секретарка: -Вам як завжди?
Генерал: -Так, подвійну.
Входить полковник: -Пане генерале! Полковник Кряжич на ваш виклик…
Генерал: (перебиває) – Добре. Сідайте. Літаки вже в повітрі?
Полковник: -Так точно. Злетіли 20 хвилин тому.
Генерал: Полковнику! Зараз я відкрию деякі деталі нашої операції, які, через їх абсолютну секретність, не слід було знати нікому. Навіть вам.
Полковник: -Слухаю.
Генерал: Вам було доручено підготувати екіпажі, які в умовах сильного циклону доставили б у дружню нам Іларію цінне промислове устаткування та хімічну речовину ді-екс. В кожен із п’яти літаків «Ратмир» ви завантажили по 10 тон устаткування і 30 тон ді-екс.
Полковник: -Саме так.
Генерал: Із заходу насувається потужний циклон. Зараз він над територією Лужитанії. Так от, полковнику. Хімікат ми розсіємо в епіцентрі циклону, над Лужитанією.
Полковник: -Не розумію, генерале. Для чого?
Генерал: -Якщо ми цього не зробимо, то циклон, пройшовши територією Лужитанії, викличе інтенсивні опади у наших південних провінціях, а там зараз починаються жнива. Нам не потрібні втрати врожаю, тому ми за допомогою ді-екс змусимо основну масу води випасти у Лужитанії, за межами нашої території.
Полковник: -Але там теж… почалися жнива… і така маса опадів на невелику територію… можливі повені, людські жертви. Адже це, фактично, застосування кліматичної зброї! Чи не викличе це… дипломатичного скандалу?
Генерал (роздратовано): -Нехай це вас не турбує, полковнику. Наше першочергове завдання – продовольча безпека своєї країни. Дипломатичного скандалу теж не буде, це я вам гарантую. Ді-екс невидимий для радіолокаторів і лужитанійці його просто не помітять. Після розсіювання з літака він висхідними потоками підіймається над циклоном і поступово осідає, змушуючи грозові хмари випадати рясними зливами. Дозвіл на політ через територію Лужитанії ми отримали заздалегідь.
Полковник: -Завдання зрозуміле. Я військовий, і готовий без вагань виконати будь-який наказ Вітчизни.
Генерал: Правильно мислите, полковнику. Я сподіваюсь, що ви добре зробили свою справу, і підібрані вами екіпажі не підведуть?
Полковник: -Ні в якому разі, пане генерале! Всі ці люди абсолютно дисципліновані і віддані інтересам Батьківщини. Коли стосовно одного з них у мене виникли сумніви, я подбав про додатковий психологічний контроль над ним.
Генерал: (з тривогою) -Що ви маєте на увазі?
Полковник: -Йдеться про командира групи літаків, старшого пілота Ігоря Ямпольського. Тестування виявило у нього такі риси… ну, як би це пояснити… схильність до вільнодумства, загострене почуття власної гідності, чи що?
Генерал: -Чому ви його не відсторонили від польоту?
Полковник: -Це висококласний спеціаліст і на сьогодні його просто ніким замінити. До того ж, він торік уже проводив групу літаків через центр циклону у подібному польоті до Іларії. Я здогадуюсь, що той рейс теж був із викидом ді-ексу?
Генерал: -Надмірна здогадливість інколи псує кар’єру, пане полковнику. Подібний політ дійсно був. Тоді екіпажі підбирав ваш попередник, полковник Березанек. На жаль, він загинув. Автомобільна катастрофа. Але ми відволіклись. Що це за метод психологічного контролю стосовно Ямпольського?
Полковник: -Ним займається старший лейтенант розвідки, моя донька Марина. На тренуваннях я увів її до складу екіпажу як практикантку, і Ямпольський відразу закохався в неї. Марина навіть не доклала ніяких зусиль, передбачених планом. Так що все під контролем, пане генерале! Ямпольський тепер дивиться на Марину відданими очима і спішить виконати кожну її забаганку.
Генерал: -Непогано, полковнику. Але моя вам порада на майбутнє: ніколи не ставте рідних вам людей на бойові операції.
Полковник: -Та яка ж це бойова операція? Звичайний рейс транспортних літаків…
Жіночий голос із динаміка: -Увага, командному пункту. Літаки наближаються до епіцентру циклону.
Генерал: -Чудово! (Натискає кнопку). Перемкніть на шифрований зв’язок.
Динамік: -Готово.
Генерал: -Сапсан, я Беркут, прийом.
Ямпольський: -Беркут, я Сапсан, борт 212. Чую вас добре.
Генерал: -Сапсан, доповідайте, як там у вас?
Ямпольський (весело): -Тут у нас невеличке пекло. Блискавки! Бовтанка! Але прорвемось! Загалом політ проходить нормально. Всі екіпажі працюють у штатному режимі.
Генерал: -Зрозуміло. Будьте на зв’язку. (Кладе мікрофон). - Ну, з Богом, полковнику!
Полковник: (обережно) -Чи варто залучати Всевишнього до такої неоднозначної справи?
Генерал: -Не моралізуйте, полковнику Кряжич! (Знову бере мікрофон). -Сапсан, я Беркут. У зв’язку з важкими умовами польоту наказую звільнитись від сипучого вантажу з набором висоти і продовжувати політ.
Ямпольський: -Беркут, я Сапсан. Але в цьому немає необхідності! Бовтанка зменшується, і спереду я вже бачу просвіт між хмарами.
Генерал: (з притиском) -Старший пілоте Ямпольський! Ви мене добре чуєте? Повторюю наказ: негайно звільнитись від ді-екс!
Ямпольський: -Та чую я вас. Пане генерале! Даю вам слово честі пілота, що вантаж буде благополучно доставлено до пункту призначення.
Генерал: (зривається) –Якого пункту? Що ви собі дозволяєте? Ви усвідомлюєте, ЩО вас чекає за невиконання наказу?
Ямпольський: -Знаю. Але я знаю й те, що Конституція вимагає не виконувати злочинних наказів. Після торішнього викиду цієї гидоти, в Лужитанії загинув урожай. Від повеней постраждали люди. Я довго думав, чи ваш наказ тоді був просто перестраховкою, чи це була запланована диверсія проти сусідньої країни. Зараз я зрозумів: це – диверсія. Всім екіпажам! Ні в якому разі не скидати ді-екс!
Генерал: -Це зрада! (До полковника, зловісно) –Ну, полковнику, ви ще відповісте за вашого «повністю контрольованого» Ямпольського! Перемикаю вас на Марину. Говоріть!
Полковник: -Маринко, зайди в кабіну пілота і змусь Ямпольського виконати наказ. Управління літаком передай другому пілоту. Дозволяю застосувати зброю!
Марина: -Не можу! Ігор відправив другого пілота до штурмана, для уточнення маршруту, а сам замкнувся зсередини.
Генерал: - Марино! За всяку ціну умовте Ямпольського виконати завдання! Перемикаю вас на загальний зв’язок.
Марина: -Ігоре! Прошу тебе! Не занапащуй своє майбутнє. Виконай наказ і ми будемо разом. Цей інцидент забудеться як прикрий випадок. Пане генерале! Дайте слово, що з Ігорем нічого не станеться, якщо він зараз виконає ваш наказ.
Генерал: -Слово офіцера.
Марина: -От бачиш! Все буде гаразд. Тим більше… (схлипує)… пробач. Я не плачу. Це просто нерви… я тобі хотіла сказати… Ігоре, я не уявляю, як я буду без тебе… мені ніколи не було так хороше, як із тобою… (плаче)
Ямпольський: -Маринко! Прошу тебе, не треба, перестань! Я тебе кохав і кохаю, не зважаючи ні на що.Та сьогодні один із аеродромників випадково прохопився, що, мабуть, рейс надто важливий, раз полковник Кряжич поставив свою доньку, офіцера розвідки, шпигувати за екіпажем. То виходить, що ти говорила мені неправду?.. Ніби ти метеоролог, а батьки в тебе – вчителі? Значить, з твого боку це ніяке не кохання, а завдання з нагляду за «шалапутним» Ямпольським?
Марина: -Ні, коханий, ні! Я сказала тобі неправду якраз через те, щоб ти не подумав чогось поганого! Спочатку це й справді виглядало як завдання. Але потім, супроти всіх настанов, я по-справжньому закохалася в тебе. І тепер мені начхати на офіцерські погони і всі ті завдання! Я хочу бути тільки з тобою. Я кохаю тебе, чуєш?
Генерал: (до полковника) –Молодець, Марина! Відмінно працює! А того базіку з аеродромної обслуги знайти і покарати.
Полковник: -Це перше, що я зроблю завтра, генерале! …Але те, що вона закохалась, схоже на правду…
Марина: -Ігоре, чого ти мовчиш?
Ямпольський: -Зараз я нічого в світі більше не хотів би, як напевне знати, що твої слова – правда. Серце мені кричить, що це так, а голова говорить – ні. Я обізнаний з методами зовнішньої розвідки.
Марина: -Ти мені не віриш… Як це гірко! Я не знаю суті справи, але хоча б поясни: що це за бравада? Чому ти відмовився виконати наказ?
Ямпольський: -Я гадав, ти в курсі. Марино! Цей наказ - злочинний! Якщо я скину ді-екс, тут почнуться цілодобові проливні дощі. Будуть повені, руйну…
Полковник: -Що це?
Генерал: -Я вимкнув Ямпольського.
Жіночий голос із динаміка: -Увага, командному пункту. Літаки пройшли центр циклону. Літак бортовий номер 212 змінив курс на 90 градусів і зараз летить у напрямку столиці Лужитанії – Чересполя.
Генерал: -Цього ще не вистачало! (нервово хапає мікрофон): -Борт 212, я Беркут! Наказую другому пілоту, штурману і помічнику різаком зламати двері кабіни, арештувати Ямпольського і взяти курс на Іларію. Дійте негайно!
Генерал: -Полковнику! У кого з екіпажу є зброя?
Полковник: -Екіпаж неозброєний. Штатний пістолет є лише у Марини.
Генерал: -Нехай вона використає його для арешту Ямпольського.
Генерал: -Борт 212, я Беркут. Другий пілоте, доповідайте: ви вже приступили до злому дверей?
Другий пілот: (стишено) – Не можемо нічого вдіяти, пане генерале. Марина стала біля дверей кабіни, навела на нас пістолет і ми стоїмо зараз із піднятими руками.
(Голос Марини здаля): -Годі базікати! Стояти!
Ямпольський: -Маринко! Пробач мені! Я – телепень. Але я кохаю тебе! Чуєш? Як ніколи в житті не кохав!
Генерал (зловісно до полковника): -Ну що, полковнику, догрались? Ви і ваша донька знехтували вищі інтереси Батьківщини. На вас чекає трибунал!
Ямпольський: -Аеропорт Чересполь, я борт 212. Прошу термінової посадки. Аеропорт Чересполь! Прошу посадки.
Жіночий голос із динаміка: -Увага, командному пункту. Борт 212 вийшов із режиму кодованого зв язку. Зараз він у прямому ефірі.
Генерал (сам до себе): -Залишається останнє…
Ямпольський: -Всім, всім, всім! Говорить пілот літака «Ратмир» Ігор Ямпольський! На борту літака знаходиться 30 тон хімічної речовини ді-екс, яку командування планувало розсіяти над територією Лужи…
Генерал натискає кнопку. Голос Ямпольського обривається.
Полковник: -Ви відключили зв’язок?
Генерал (втомлено): -Це не зв’язок, полковнику. Я привів у дію пристрій самоліквідації…
Полковник (з надією): -Самоліквідації радіопередавача?
Генерал: -Ні. Самоліквідації літака.
Полковник (істерично): -Генерале! Для чого ці дурні жарти? Ми не закладали в літак ніякої вибухівки. Там же люди. Там моя донька!
Генерал (повільно): Вибухівку заклала інша команда.
Полковник: Ви…ви…ви це… сер’йозно? О Боже!.. Доню!.. Доню! Моя кровинко! Як же я, старий дурень…
Генерал (владно перебиває) –Візьміть себе в руки! Ви військовий! Ви як ніхто повинні розуміти, що інтереси держави вищі за життя декількох її громадян! І майте на увазі: вам ще доведеться давати звіт за цей шарварок, що ви натворили!
Полковник: -Я… натворив? Ні, генерале. Натворили ви! Це ви ведете неоголошену кліматичну війну проти сусідньої країни. Це на вашій совісті п’ять невинних жертв. Ви – вбивця! (Полковник важкими повільними кроками виходить із кабінету).
Генерал: (сидить за пультом у заціпенінні. Його виводить із цього стану брязкіт блюдця.)
Секретарка: -Ваша кава, пане генерале.
Генерал: -Що? А-а, Дякую.
Секретарка: Мабуть таки понеділок і справді важкий день. Полковник вийшов від вас білий, як полотно. Та й ви на вигляд дуже стомлений. Не завадило б відпочити.
Генерал: -Так. День сьогодні просто шалений. Все на нервах! Таке не кожен витримує. Доведеться декого звільнити. (Починає колотити каву, але припиняє і знову сідає за пульт).
Генерал: -Спецгрупа «Дві троянди»? Командира негайно!
Динамік: -Я слухаю.
Генерал: -Терміново розпочинайте операцію «Вечірній поцілунок». Найвищий ступінь секретності! Об’єкт – полковник Кряжич. Після завершення негайно доповісти!
Динамік (вальяжно-зловісним тоном, подібним до голосів представників злочинного світу): -Буде зроблено, генерале!
Генерал: (натискує іншу кнопку): Нагородний відділ?
Динамік: -Так.
Генерал: -Підготуйте нагороди для екіпажу літака «Ратмир», бортовий номер 212. Посмертно.
Динамік: -Єсть.
Генерал: -А також нагороду для особи вищого командного складу.
Динамік: -Прізвище?
Генерал: -Полковник Кряжич. Загинув у ДТП.
На пульті звучить сигнал виклику: -Пане генерале! Це третій відділ. У нас біда! Щойно полковнику Кряжичу стало зле. Ми викликали швидку, але було запізно. Вона лише констатувала смерть від інфаркту.
Генерал: -Прикро… і сумно. Це велика втрата для нас… і для всієї країни. (Натискає кнопку): -Спецгрупа «Дві троянди»?
Динамік: -Так точно.
Генерал: -Відмініть операцію «Вечірній поцілунок».
Примітка: Для того, щоб «голоси з динаміка» звучали правдоподібно і відрізнялись від голосів генерала, полковника і секретарки, їх необхідно піддати аудіокорекції: звузити смугу частот (300 – 3000гц.), а на «голоси з літака» додатково накласти шумовий фон і потріскування грозових розрядів.
ID:
493453
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.04.2014 21:28:07
© дата внесення змiн: 18.04.2014 21:28:07
автор: Валерій Голуб
Вкажіть причину вашої скарги
|
