Ми кажемо, що мова у нас солов'їна,
І на увазі маємо мову класичну,
Якою не говорить кожна людина,
Бо говір і говірки - справа нам звична.
Ми забуваємо, що мова вібрує,
Адже розлита на теренах нації,
Її варіації кожний з нас шанує -
Слово в ній тверде, м'яке, шипить чи клацає.
Дітей, звичайно, нам носить птах із далека,
Назва його мінлива: чорногуз чи гайстер,
Бузько, бусол, боцень, боцюн, босич, лелека,
Та для українців він символ, щастя майстер.
Симфонію мови ведуть лемки, гуцули,
І галичани, поліщуки і таврійці,
Бойки, литвини... Коріння ми не забули!
А в мелодиці мови ми як італійці.
Наша різність багатостраждальної мови
Єднає зараз так, як раніше ніколи,
Бо ворог знову напав, багатоголовий,
Споконвічний, підлий, ворог нашої мови.
К.
05.07.2014
*******
"Українська мова" 360 х 480
папір, акварель, кольорові олівці,
ручка "металік";
Лютий 2000
Несподівано вражаюче і вірш: мудрий і глибокий, і картина - феноменальне враження від постаті ангела, якась енергетика від неї, як від оберега...
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що це стало для Вас несподіванкою. Дуже люблю робити несподівані речі. Переконаний, що кожний митець повинен бути оригінальним і несподіваним, адже саме так він розгортає обрій для інших людей. Добре знаю, що мій потенціал, особливо зараз, не є високим, але... Колись Дон Хуан говорив: "Всіх жінок перелюьити неможливо, але треба прагнути це зробити!"
