Забудь - і не згадуй
про вірш,
що утік
неупійманим
птахом,
лишивши на згадку
пір"їну-
у колір ворон.
Ти знаєш,
десь там - у траві,
де блукають
загублені душі,
мольфари,
комахи,
дрімає останній
на білому світі
ДРАКОН.
Колись у Дракона
буЛА золоЧЕна корона,
звивася змією
лускатий смарагдовий хвіст.
І лицарі - спраглі до
золота,
подвигу,
грому
втрачали раптово
дар мови,
мечі,
і - до герцю
безжального
хист...
Дракон - як годиться -
ковтав
боягузів,
сміливців,
героїв,
ковбоїв
і ласих до золота
зайд.
А пізньої ночі -
коли засинали нарешті,
знімаючи мешти,
заплакані
вдови
й дівиці -
ДРАКОН відкривав
свою пащу і
всі виповзали
назад!
Минали віки.
Пробігали зайЦЯми
хвилини.
ДРАКОНУ
набридли
корона,
самотність,
трава.
Так ниділо серце.
Стрибало чомусь
безупинно.
Тиснула корона.
Крутилась сумна
голова.
Він сів на дієту,
приймав заспокійливі
ванни.
Варив з боягузів:
компоти,
киСЕлики,
чай.
Та якось на стежці
з"явилась - мабуть,заблудилась -
вродлива
налякана
панна.
На ній - не буЛО
обладунків
у пляшечках -
зварених трунків
У крихітній білій
долоні -
й слідочка-
меча.
І вибухом сонця
засяяли очі
ДРАКОНА!
Герой у компоті
наспівував тихо
"АЙ ЛАВ!"
ДРАКОН простягнув ЇЙ
свою золоЧЕну
КОРОНУ!
І СЕРЦЕ -
гаряче
як вуглик
драконяче
сяюче
СЕРЦЕ
у білу долоню,
в долоню
тендітну
поклав.
Здивована панна
налякано
СЕРЦЕ тримала...
"ВІН -ЛЮБИТЬ!" - лунав
із киселика
лицарів
хор.
У відповідь панна -
вродлива
налякана
панна -
дістала з кишені
червоний, як кров,
ПОМІДОР.
З тих пір промайнуло
п"ять тисяч
шістсот двадцять
вісім
коротких і довгих
зимових і літніх
ночей.
ДРАКОН збудував
собі хатку
у темному
лісі.
Він їсть помідори
й НЕ ЗВОДИТЬ ЗІ СТЕЖКИ
ОЧЕЙ.
Де Панна пропала
ніхто достеменно
не знає.
Була-загула.
Загубилася.
Зникла -
і край.
Десь там
у траві,
де блукають
комахи,
мольфари
садити іду помідори.
Ти ж будь,
моя донечка,
чемною, мама повернеться
скоро.
Не дихай в кімнаті
вогнем!
І КОРОНУ, БУДЬ-ЛАСКА, ПОДАЙ!
P.S. Це просто жарт,
а помідоровий Дракон - придуманий друг моєї донечки.
Як щемно, як гарно,
З очей познімали ви шори!
Про силу кохання
Повідали просто. І от
Я миттю іду -
Посаджу і собі помідори!
А з лицарів ницих
Зварю я грушевий компот!
дуже гарна легенда! СУПЕР!!!
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...ось я нарешті зрозуміла чого мені так хотілося цілий день - грушевого компоту!
...а то все якісь помідори...