« На зорі становлення основ того, що тепер називають освітою,
успішних учнів називали уками, інших – неуками.
Звідси виникла одна із версій походження самоназви Україна.»
Із наукових джерел
Нас уже учили всі.
Є ази́, і веди, й буки...
Споконвіку на Русі
є і неуки, і уки.
Учить, учить нас орда,
учить майже без перерви...
І не горе, то біда
у людей сотає нерви.
Учать залпи, і бої,
і ракети, і «Катюші».
Вже і неуки свої:
«Ой, рятуйте наші душі!»
Голова іде кругом.
Скільки їх усіх довкола!?
У прицілі наша школа,
небеса, аеродром...
Двоголовий косоокий
роз’яривсь на всі боки.
Чом історії уроки
не зубрили, неуки?
А орел усе клює
наші очі, руки, вірші,
поки лихо нами пише...
І...
Уваги не стає.
Поки бачиться своє,
рідко помічаєш інше.
Майстерний і... сказати б - здоровий вірш. Наче нюхнув нашатирю, вибачте за таке порівняння. Особливо - остання строфа. Проте вона якось зависає над загальним текстом. Не бачу їх зв'язку.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Напевно мається на увазі - тверезий вірш? Відповідно дякую за тверезий коментар.
Містком до висновку у останніх рядках було: Анекдот без бороди
не дійде, до кого треба.
Тільки неуки завжди
попадають пальцем в небо.
Але в контексті останніх подій лишня афористика звужує список неуків, куди(без образ) має потрапити і думаючий читач, і невидимий ЛГ.