Народе мій !
Ганьба стояти на колінах перед катом,який
плюндрує,нищить,спопеляє наш край,країну рідну.
Народе мій - вставай - не спи !
Прийшов той час спокутувать гріхи.
Прийшов той час вінець безчестя розірвати.
Прийшов той час, що змінить неньки України долю.
Прийшов той час,щоб нас братів підняти проти ката,
який заліз в кишеню до рідні,затім зірвав сорочку,
забрав зі столу хліб,заліз до сховищ неторканних-
заліз -й сказав- моє !
-Твоїм ніколи воно не буде й не було!
Хто хоче більше - горем ,плачем дорогу протоптать -
отримає своє він по заслузі.
Отримає він меч і гнів людський,
направленний на звільнення з неволі.
Той плач дитини, матері, вдови -віками спокутувать прийдеться.
То кров людська, то смуток, то печаль.
То туга за ріднею душею,що в світ іний пішла без вороття.
То сон в тривозі, то розлука.
То справедливості струна, яка бренить у серці й не змовка,
як дзвін бентежний дзвонаря, який скликає всіх на схід -
зійтися й миром боронить свою свободу, волю, гідність.
Свою безстрашну братію в війні - не нами розпочату,
не нами змушену іти й стояти.
І вистояти там - де туга, смуток, плач - де діти без батьків,
де сонце за смерчем не вгледіть,
де війни всіх віків звели братів - один навпроти одного.
Де кремінь серця затвердів, де іскра долі не загасне.
Де небо й серце у вогні.
Де люди-звірі падають до ніг - вимолюючи прощення доріг,
завівших в дальнії краї - до братського народу,
до рідньої славянської сім'ї .
Що робиться - не розбереш.
Лиш сам Господь цю книгу розгадає й знає,
що скоро край всім нечистям , всім нелюдам і катам.
Що кожен син повернеться до хати,
де батьківська рука змахне сльозу, а материнська приголубить
і сльози радості, і смутку полються із очей рідні.
Де поле майорить осіннім барвом, де сипле зимонька сніжком,
де хлопці зверху глянуть на красу доріг,
якими повернутись не вдалось.
Де небо з'єднанне з землею дорогою одвічних молодих солдат.
Де сліз великії потоки пролють на землю небесне світло,
яке пройде через нудьгу, безладдя, сон,
яке все випалить й зігріє матерів,які додому не діждалися синів.
То біль народу мого, синів найкращих схоронивших у полях,
яким ще жити й жити, любити, народжувать дітей.
Але це мабуть так потрібно - очищення душі землі
через найкращих наших побратимів -
які пішли в далекий край і звідти не вернулись.
О Боже мій - Люблю Тебе !
Й ніколи не втомлюсь вимовляти -
Люблю Тебе й Люблю я Україну !
Люблю, люблю, люблю !
Народе мій !
Люблю тебе й люблю я Україну !
Люблю безкраї я поля,
Люблю я річку,беріжок,
стареньку хату на спочинку.
Ту літню ніч люблю,
ту тишу, що війна зашкодить не успіла,
ту синю пташку з оберегу,
ту мальву квітку з ранньої роси,
ту землю,що вродила щедро -
найкращих, наймужніших ковалів,
найкращих, найсильніших косарів,
найкращих, наймудріших матерів,
найкращих в світі земляків ,
що родом українським зветься.
О роде мій !
Страждання смутку полина пройде,
заграє сонця промінь на землі рідненькій !
І встануть хлопці - прийдуть на день відзначення Свободи
і стануть в ряд невидимі герої, щоб з почестями народу звітувать-
що все зробили,що змогли і мабуть неможливе,
що їх дорогу осяює Господь - у Військо Неба записавши,
що вдома - на землі - чекають їх,
що поміч їхня з неба завжди на першім місці -
для рідних братиків й сестер,
для донечок й синочків,
для матінки і тата,
для згорьованих дружин !
Ми з вами- хоча й далеко.
Хоч бачити не зможете ви нас -
ми з вами вічно, ми з вами назавжди.
Люблю тебе матусю,
Люблю дружинонько тебе !
Люблю синочка і дочку,
Люблю я рідну Україну!
Люблю, люблю, люблю ...
Сказати слів цих не зможу я,
але матусю не горюй - бо боляче мені.
Мені тут добре -
всі ми тут, хто йшов зі мною на війну-
сусід Петро, та й дядько Коля тут - чатують тут синків своїх.
Степан з сусіднього села прийшов учора.
Та ще багато наших тут - кого я вперше впізнаю-
хто в сорок пятім, хто пізніш прийшов сюди.
Всі молоді- десь до тридцяти усім.
Нам добре тут- матусю не сумуй.
Ти витри сльози і живи за нас усіх.
Дружиноньці скажи, щоб довго не несла в собі цей смуток.
Я не зобижусь, якщо вона комусь то іншому серденько привідкриє.
Нехай голубить інший - не ображусь.
Життя іде і молодість зника.
За мрії нездійсненні - пробач мені.
Постав на ноги діточок ти наших.
На люди не винось журби.
Люблю тебе й любити буду,
але по іншому розпорядивсь Господь.
Невидимо оберігати буду від всіх гріхів й незгод.
Дозволь собі ще полюбити,
не замикай серденько на засов.
Ти гарна, пташечко моя
і будь щасливою ти знову.
Багато хлопців прийде із війни-
і друзів наших, і кумів -
не забороняй провідувати діток-
то може доля трапиться тобі
найти помічника у домі,
хто лід у серці в змозі розтопить.
Голубонько моя - не плач.
Все буде добре - повір мені.
Не плач. Люблю тебе й любити буду !
Люблю тебе і нашу Україну !
Людмила Яблонська.
17.10.2014р.
ID:
544117
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 16.12.2014 00:56:57
© дата внесення змiн: 01.01.2015 17:26:57
автор: Людмила Яблонська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Слава Україні!
ГЕРОЯМ СЛАВА ! 
