О Боже мій,народе мій !
Єднання слів цих для мене найдорожче.
О Боже мій - люблю тебе !
Народе мій- любов до тебе на віки.
Я плачу,вірю, мрію, йду-
зупинки тільки для спочинку.
Нехай журба,яка затулює мрійливі очі,
любов'ю світ накриє.
Народе мій - ти вистоїш, я знаю.
Я вірю в це- що буде свято, що буде тиша,
що тільки громом ранньої весни ,
з краплинами весняного дощу ,
порушать спокій тихої весни.
О Боже мій - люблю тебе !
Люблю я так,як ще нікого не любила-
любов'ю щирою,любов'ю малого дитинчати,
що вірить- що мама й тато- це все найкраще в світі,
що сонце- це жовтий обідок,що світить й гріє,
що небо- це тії блакитнії хмаринки,
що кониками, зайчиками скачуть до небес,
що радість- це усміхнені навколо люди,
що щастя- це те, що маєш назавжди.
Що щастя- це любов,це радість, це сонце й небо.
Це разом взяте все.
Це все любов- любов велика, безгранична.
Любов, яка не потребує втіх.
Любов, яка назойливо приходить і мовчить
у тиші спокою, у мряку ночі,
у змореного серця, у радісного трепету душі...
Людмила Яблонська.
18.10.2014 р.