Моє місто, мій рідний Хрещатик
Зараз зовсім тебе не впізнати!
Двадцять перше століття на дворі,
А ти весь ось стоїш в барикадах.
Це - маленьке містечко в великому місті
І немає ніяких тут екстремістів.
Тут нікого не ділять на Захід і Схід,
А зібрався всієї тут нації цвіт.
Тут усі побратими,тут уся Україна.
Лиш одна у них ціль і вимога єдина-
Збудувати нову європейську країну.
Вони вже ніколи не будуть рабами.
Це ми зараз вже всі зрозуміли із вами.
Бо стоять вони в холод і лютий мороз.
Не бояться ці люди ніяких погроз.
Та їх влада не бачить, вона зовсім не чує.
Активістів відловлюють і жорстоко катують.
Це ще більше народ український гуртує.
І він сотнями тисяч іде на Майдан!
А попереду - той незабутній похід в урядовий квартал
І ось вже на Грушевського шини палають,
Стовпи чорного диму у небо здіймають.
На передньому фронті стоять хлопці-герої
В їх очах лиш сміливість, і ніякої зброї.
Перед ними озброєний "Беркут", а за ним і військові,
Які за злочинним наказом стріляти готові
В свій народ, який хоче жить по-новому.
Та якою ж страшною він заплатить ціною!
Ці жахливі події на Інститутській
Для кожного з нас повік не забутні.
Україна стогнала від болю й печалі,
Коли Сотню Небесну тут кати розстріляли,
І щовечора "Качу" на Майдані співали.
А країна від горя ридма-ридала
"НЕ ВМИРАЮТЬ ГЕРОЇ!"-люди кричали.
Матері, посивілі завчасно, синів своїх проводжали
У той рай потойбічний, від якого нікому ключів не дають.
І не зможе історія подвиг славетний наших героїв забуть,
То нехай імена їх вічно в пам'яті нашій живуть!
Слава Україні! Слава Героям!
04.03.2014 р.