Сповідь матері.
Тільки тримаючи внуків на руках відчуваєш гіркоту від вспомину нездійснених мрій своїх дітей.Пробачте мені за суєту суєт , коли нуждення змусило перенести на другий план ваші бажання і мрії, для здійснення яких не завжди вистачало часу і сил. Але переповнена душа любові до вас дарувала її в неосяжній мірі, що може і в певний час зашкодило, коли бажалось чим триваліше захистити вас від всіх негараздів великого світу. Все, що сталось, то сталось - зробило нас мудрішими і витривалішими, змусило по іншому дивитись на світ, який оточує нас.
Любові не буває забагато - це відчуття приходить з роками, коли матеріальні цінності не замінять її ...
Моє ти сонечко рідненьке,
моє ти личико миленьке -
моя ти радість, втіха,
моя ти сором'язлива діва.
Моє ти ніжне янголятко,
моя ти пустотлива хмарка,
моя ти радість, небо й вітер.
Моє хитрюще і найкраще в світі.
Моє, моя - кровиночка рідненька.
Моє, моя - ти наша пташечка гарненька -
щебечеш нам ти спозаранку,
щебечеш ввечері, вночі.
Твої вередування, пустощі, кружляння
вернуть мене у вспомин днів,
коли незаймано пройшло це поруч.
Коли вже діти підросли...
Коли не пізнано, не радісно
все в суєті суєт - пройшло, пробігло все,
залишивши лиш слід від втоми
і радощів усміхнених облич.
Пройшло, пробігло, промайнуло
дитинство у твоїх дітей.
Пропущено, промірено, забуто
дитинства омріяний цей шлях...
Моя ти доле, мені ти щедрою дісталась -
на радощі, на смуток, на любов...
Людмила Яблонська.
18.09.2014 р.
