Шукав тебе, чекав тебе!
Кохав тебе всі дні.
Жадав тебе, просив тебе,
А ти сказала: "Ні!"
Від слів тих серце рвало з тіла,
І душу оповила тьма.
Не знав, що ти цього хотіла,
Надіявся! Та-ба:- Дарма!
Твої слова були мені уроком,
Для мене ти була одна,
Я рухався з тобою крок за кроком,
Тепер накрила самота.
Я твоє рішення приймаю,
І не порушу спокій твій.
Як жаль, що більше не чекаю.
І не відчую дотик твій!
Я дякую тобі за щирість,
За те що не дала надій.
Мабуть візьму я з цього мудрість,
І буду рухатись до мрій.
Тобі я лиш одне бажаю:
"Безхмарне небо голубе."
Тебе назавжди відпускаю,
Знайди для себе те "одне"!
Це те чого усі жадають,
Воно даватиме тепло,
Це вислів: "Я тебе кохаю!"
Життя дає лише "воно".
І ти кохай, не відвертайся!
Життя лише розпочалось,
Вперед іди, не зупиняйся,
Зроби ти так, щоб все збулось.
Знайди перлину свого щастя,
І з рук ніколи не впускай.
Від себе лиш одне я скажу:
"Прощай! Прощай! Прощай! Прощай!"
Я б сказав, що короткий розмір для довгого вірша - не найкраща ідея. Важко, мабуть, писати було?
vladerfei відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви маєте рацію. Писати слова не важко тому що якось воно само собою так виходить! А ось розповісти все в малому розмірі вірша важко... Не знаю чесно як воно пишеться, але це другий вірш написаний в гостро-емоційному стані - слова самі рвуться! Ніколи написання віршів не займався тому пояснити таке не можу.
Нажаль
