Ой встань Тарасе подивися
На цю ганьбу дітей твоїх
Та й сам заплачеш біля них
Бо вгледиш знищено руїну -
Твою кохану Україну
Сплюндровану під смертний гріх
Своїми ж власними синами
Що так привикли до ярма
Вже і неволенька сама
Шукаючи в душі старих
Їм стала люба, бо нема
Того Господнього знамення
На нас нещасних ... і дурних
Не плач Тарасе...буде воля!
Така напевно Богом доля
Дарована, синів твоїх,
Ти ж знаєш болем не скорити
І в душах їхніх не згасити
Вогонь, що зцілює руїни
Що в ім'я неньки України
Ще возвеличить нас усіх!
Дай нам Бог! 
