Віка за віками, сторінки листами
Ми щастя хотіли,й безмежно бажали
Нарешті по-справжньому вільну державу
Та тільки зловили ми з вами примару
І сумно вдивляючись, бачити сни
Ще вчора чужі, а сьогодні свої
І схили Дніпра не ревуть, неспроста
Як далі нам жити з тобою, сестра?
У нас із тобою і серце одне
Лиш очі і розум чужі відтепер
Можливо ти думала, ріжучи вени
Мене ти уб'єш й будеш жити за мене?
Та ні, люба подруго, рідна сестриця
З тобою на двох одне тіло храниться
Уб'єш як мене, то й себе закопаєш
І рота закривши, свого не роззявиш
Зв'язав мої руки, свої не розв'яжеш
Почавши душити, сама ж ти і зляжеш
Як очі закриєш мої, не побачиш
Сліпою ходити? То разом одначе
Якщо ти для мене готуєш петлю
Готуй її, чорна, на себе одну
І кіл якщо в серце ти хочеш всадить
Ти бий не соромся, хай вистачить сил
Хай ґави кричать і, проклявши життя
Стовбичать, кудахчуть удосталь, сповна.
Просила тебе зупинитись, однак
Я бачу лише прогресуючий рак
