Про тих, хто пішов від нас кажуть щось добре, або нічого.
Я не втримався і написав, як воно було і є.
Я все розумію... І шкода людини...
Та плавиться світ на новий, бо зачах...
Озлоблені лиця і оскал звіриний:
Фашисти, фашисти – на владу кричать.
Отравлені пійлом з ефіру Росії
Вони поміж нами живуть і ростуть...
І те, що їм Путін брехливий напіє
У цьому вбачають – то праведний путь.
А те, що, можливо, рука кагебіста,
Щоб сіять тут смуту і дикий розбрат
Без жалю вбиває таких адвентистів,
Що це ніби ми чистим стайні, от гад.
Ще мало йому, мабуть, крові на Сході?
Чи мало нам горя і лиха приніс?
І знову Союз у мізках його бродить...
Бо він до кісток комуніст-кагебіст.
А Лесь Бузина – був, як гвинтик іржавий,
Що «слави» за зраду набув у житті,
Літав на ефіри в Москву кучерявий
Й твердив, що ми йдем не по тому путі.
Що тільки Вкраїна й Росія – плів щиро –
І ще білоруси, бо всі ми брати
Повинні з’єднатись і жити у мирі,
Любитись, страждати і разом цвісти.
А нам надоїло вже стільки страждати
І буть на задвірках у світі і край!
І сраку москальську так довго лизати...
А де ж той обіцяний нам усім рай?
Шевченко – наш геній! А не вурдалака.
І він заповів: що робить, куди йти...
А що після тебе? – брудна лиш клоака,
Припаде десь пилом, щоб не прорости.
А душі ворожі твій стяг десь піднімуть
Та тільки на мить... і один баляндрас...
Лиш мати старенька заплаче на німо
Над сином, що вбив так даремно свій час.
А я не заплачу, та серце ридає...
Життя нам дається єдиний лиш раз.
Убивці, як завжди ніхто не спіймає
І гірко і страшно...
На черзі хто з нас?
21.04.15 р.