Сезони прощання…
Цей стиглий п’янкий виноград…
Зникали і ті, що клялись цілувати до скону…
Був жовтень мій пізній… можливо, терпкий листопад…
І я поверталась
Додому із твого полону…
А завтра – вже вільна!…
Чому ж так у грудях - пекло?!
Боліло у скронях?... втікала… вернусь я не скоро…
І смак поцілунків…( це – літа примхливе тепло)…
І сонячний вітер –
лишились по той бік Босфору…
Котилися хвилі
Крізь серце… і далі – назад…
В мені розбивались… зникай же і ти, моя зоре!
-Не бійся, маленька… не треба… лише – листопад…
І хтось малював на снігу –
апельсинове море…
...мы непременно понимаем однажды ЧТО должны сделать...не зная откуда - мы просто знаем...просто не закрывать глаз...что бы не пропустить...что-то своё... Натали!я всем сердцем влюблена в то что ты несёшь в мир.....
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вже як бере у полон і моє серце, то це така поезія, то ота невидима сила серця, ці реально вимальовані образи сюрреалістичних картин відчуттів автора, магія покладених у мереживо почуттів фраз, метафор...
ви сотворили красу...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00