Ідеальні стосунки бачать лише очі в жіночому романі,
личко ідеальне малює Photoshop.
Для нас вишкрябаний чудо-світ в омані,
і щоб відкрити очі на реальність, потрібен мікроскоп.
В житті до серця часто підступає туга...
Гіркий комок недолюбові розпирає груди,
у голові, як вірус розповзається напруга,
і спогади завалюють думки повсюди.
Часто в тілі забивається протока щастя,
проблеми падають на плечі, мов яблука гнилі.
У магазині бідність хапає за зап'ястя,
а щодення суєти гризуть за п'яти, як джмелі.
Нема підтримки, коли під ребра коле,
немає часу розправити хребет.
Твої юнацькі мрії закопані посеред поля...
В твоїх очах-озерцях давно розкинувсь очерет.
Щодня ми думаємо чим набити мізки і живіт,
щовечора шукаєм шлях яким послати ноги.
Збираєм звідусіль залишений дитинства цвіт,
і боїмось звертати з рідної дороги.
Нас дурять, аби ми були сліпі,
Годують вишуканими байками, аби оніміли.
Чекають день, коли на віру станемо скупі,
і надії в краще і світле геть змарніли.
Тож не треба вірити у телебачення поеми,
не чекати від держави нагород.
Треба спалити їх прОкляті емблеми,
бо варто вірити лиш в свОї сили і народ.
Немає ж правди в обіцянці олігарха,
як нема кінця і краю в знака безкінечність.
Неварто вишивати хрестиком монарха,
в житті вільної країни, це - велика недоречність!
