Якось директор спитав:
"Що ти читаєш?", - Вірші!
Перший раз так від душі,
Я відповіла.
Хто пише їх? Розкажи,-
То патріоти країни!
Нашої ж бо України!
Ледве промовить зуміла.
Що ж він такого зробив?
Ба, патріотом зоветься,
Лиш, що слова свого серця
Прикрасити римою зміг?
Я тобі так ось скажу:
«Всі на слова то умілі,
Хай він покаже на ділі.
Цим би й країні поміг»….
Вмить закінчилась розмова.
Тиша... Та в моїх думках,
Наче невидимий птах
Фразу приніс: «Як же мова?,
Та, що з дитячих ще літ -
Наш вірний друг і учитель.
Може всьому навчити!»
Й знову продовжив політ.
Як же любов до пісні?
У голові промова,-
Мамина та колискова
Ти пам’ятаєш? Звісно!
Ніжна мелодія з снів
Десь у мені причаїлась,
Як з нею вперше зустрілась.
Так і люблю з отих днів.
А як згадати, природу?
Безмежні поля і небо.
Продовжувать, мабуть, не треба.
Всі знають країни вроду.
Згадаю красу жіночу
Та хлопців і мужніх, й сміливих,
Що землю боронять, щасливих.
У серці тримати ВСЕ хочу.
Те, що в мені… то моє!
Спогади - це незабутнє
Їх заберу у майбутнє.
Новий бо час настає.
Бачте, минають роки…
Та береже повз взросління
Це молоде покоління.
Неньку свою все-таки…
Вірно несе, десь зігріє,
Мову вкраїнську, пісні,
Це не сховає в тіні.
Бути в тіні … не уміє.
Вміє радіти, любить,
Вірити в кращую долю,
Разом боротись за волю.
ТАК, ЯК ЦЕ МОЖУТЬ РОБИТЬ!
Хтось на війні з автоматом.
Хто з молитвами щомить
Просить душа аж щемить.
Лиш би не бачитись з катом.
Скільки їх? Думка тримає.
Може й усіх не бачать,
Невже однозначно це значить.
Що патріотів немає???
29-30.07.14, Київ