Земле моя, неозора Вітчизно,
З чистих джерел, з неозвучених дум
Зріє любов наша чиста, іскриться,
Навіть, як клешнями рве її сум.
В когось в останнім бою впала пісня,
В когось молитва злетіла у небо,
Хтось у сімнадцять вже став обеліском,
Кожен із них помирав ради тебе.
Вищий із вищих цей прояв любові,
Справді, не кожному з нас так дано -
Серце своє у відкритих долонях
Людству віддати, аби те жило.
Просто віддати, без плати й угоди,
Просто віддати усього себе.
Це – неспроста, це – вже вибрані Богом,
В вічність вкарбовані, це – вже святе.
Можна молитись до ликів святих їх
(Ангели наші, боронять з небес).
Вічною пам’ять про них має жити,
Вічний наш біль , наше горе і хрест...
