Присвячується майстру дивовижних снив
Шону Маклеху
Я знаю одного поета,
який цю історію
описав би краще, аніж я.
Але його пронизуючі очі
дають мені знати, –
напиши її сам.
У глибині часу
на острові дитинства
я пам'ятаю,
за нашою хатою, за дорогою,
на болоті під лісом
зеленіла мохом стріха моторошної садиби,
яку на той час наймав один бідака
по імені Афанасій
у родичів самогубця,
якому те подвір'я
перепало від інтернованої сім'ї
(казали люди) людоїдів
темної доби великої голодовки,
якої(казали деякі вчителі у школі)
в Україні не було.
(І оповідали мені невіруючому
моя мама,
як її запрошувала Маройка Косогориха
провідати хоруючу доню,
і як вона «давала драпака»,
коли побачила у дзеркалі
відображення німого Косогора
із сокирою в руці).
І казали сусіда Афанасій татові, –
ти пройшов три війни,
тричі тікав із полону,
і тричі тебе розстрілювали
і німота і сталінські трибунали,
і лише один раз був поранений,
і ніякої бісоти ніколи не боявся.
Якщо ти такий герой,
то переночуй у моїй хаті
бодай одну ніч.
Може і Маройки не побоїшся?
Натопили ми лежанку у чужій хаті
тай лягли на ній переночувати.
Ніч темна, непроглядна.
Тато дрімають,
а я бісоту слухаю.
А може то вітер
на горищі зубами клацає?
А може то коти у комині шарудять?
Я умію хреститись,
для зручності піднімаю голову,
а у вікні – дідо косматий
дивиться пильно,
палець до уст приклав
і наче чую, – мовчи.
Киваю головою, – згода.
Не чую, а відчуваю, –
іди до мене.
Ні, – мотаю енергійно
запамороченою головою,
– не можу. Ноги не ідуть.
Усміхається, – спи…
Наразі крізь чорне хмаровиння
чи то блискавка оперізує нічне небо,
чи то проливається марево місяця
і вихоплює у пітьмі силует у накидці
із торбою через плече,
із костуром у руці,
і пильним поглядом зірких очей
із-під кошлатих брів.
Бачу його блідо-воскове обличчя,
обрамлене білими пасмами до плечей
і бородою зеленавого відтінку.
Ще раз прикладає палець до рота
і зникає у згасаючому мороці ночі..
Я ще пам'ятаю,
що це був дуже і дуже хороший
дідо Вій,
якого боїться і слухається
усяка нечиста сила.
Уранці мене – ніякого
тато принесли додому.
А наступного дня,
коли дорослі пили могорич,
і коли хмільні сусіди прощаючись,
погодились, що немає чого боятися,
окрім однієї людини-нелюда,
мій тато тверезо уточнили:
– як переживемо генералісимуса,
то й дідька переживемо.
Я хотів і свій п'ятак додати
про волохатого, але не злого дідо.
Але тато заперечили мені:
– це тобі наснилось.
Може так і є,
що нічого цього не було,
як і великої голодовки,
за яку мене(надто допитливого)
учителі ставили у куток…
Але запитую і донині із року в рік,
із дня на день, поки минає час,
поки триває і досі те,
що не може бути,
тому що такого не буває, –
куди щезає наша пам’ять?
То пощезали – і хата у чортополосі,
і дурна її слава
за дорогою на болоті
із безоднею-трясовиною,
по якій ночами
блукають вогниками
убієнні душі.
Я багато чого не знаю
і не все умію пояснити,
і я не знаю чому,
коли одного разу
я побачив Аватар із ніком –
Шон Маклех,
я по-новому вірую у цю історію
і у те, що точно знаю того казкового дідо,
який описав би її краще,
аніж я.
Дякую за таку посвяту і такі звертання в тексті - не сподівався...
А твір дуже цікавий - епічний. Вражає до глибини душі... Я знав багатьох людей, що пройши через купу війн, купу страшних потрясінь божевільного ХХ століття і вижили - для того щоб донести нам просту істину - життя прекрасне....
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І я Вам вдячний, що Ви без всіляких забобонів позитивно сприйняли иої інтерпретації у сюрреальному часовому просторі.
інтересна історія, Ігоре! загадкова як і герой сього роману Шон Маклех...Думаю, аватарка - то його бренд...Як і розповідь про себе...У моій пам'яті є подібна історія... Буде час - згадаю і про неі...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та я не проти привітати Шона і зі століттям творчої діяльності.
Хвилюючі спогади, чудово оформлені.
Ця тема розкривається і в моєму вірші "ЗАГОВОРИЛА ІСТОРІЯ" (розділ "Історії не спинити" за 29.11.2015.) Якщо цікавить, прочитайте.
Зі святами Вас!
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за таку посвяту і такі звертання в тексті - не сподівався... 
