Дикий погляд очей розкосих
З-під волосся п’янко манив.
Були розплетені її довгі коси,
Чимось схожі на левову гриву.
Не княжна, не царівна, не панна –
Степовим вітром згублена шкіра.
Вона була донькою дикого хана,
Доки врода її не дозріла.
Не один табун диких коней
Був приручений задля неї,
Чорні й білі рабські долоні
Підносили їй коштовні камеї.
Кочові й осілі племена
Готували до неї посольства,
Щоб увійшли її смуглі рамена
До палат, повних багатства.
До шатра хана протоптався шлях,
Уквітчаний любові квітом,
Та в далеких і диких степах
Зливався її сміх із вітром.
Не вмовивши дарами доньку хана,
Правитель кочовий війною пригрозив,
Блищало гостре лезо ятагана
І хан до доньки гнівно говорив.
Непокірна дика красуня
Не зломилась під поглядом хана -
Кочова кінна хвиля могутня
Завдала стану невиліковної рани.
Просвистіли в повітрі стріли,
Заіржали в агонії коні,
Шатра ханські із ханом згоріли,
А донька опинилась в полоні.
Диким поглядом очей розкосих
Збуджувала вона кочівників кров,
Щоночі заплітала коси,
Щоб на ранок розплести їх знов.
Коли на краю степу заблищало море,
Полонянка прокинулась вночі,
Серце її наповнилось болем,
Погляд падав на ворожі мечі.
Підійшовши до краю скелі,
Востаннє глянувши на рідний степ,
Вона увійшла до нової оселі,
Покинувши рабства світ.
***
Палав вогонь, іржали коні на світанні
У скелю билися хвилі морські,
Був крик і плач, сум’яття в кочовому стані,
Вогняна помста степової душі.
Молодець!
