Відродження України у творі Т. Шевченка «Стоїть в селі Суботові» крізь призму філософії Г.Сковороди.
1.
Розглядаючи доробки Т. Шевченка та Г. Сковороди, можна помітити цікаві паралелі - обумовлені не так прямими впливами (хоч без них, ясна річ, не обійшлося), як загальнокультурними моментами. Згадаємо закінчення твору Кобзаря «Стоїть в селі Суботові»:
…Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люди!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Отже, недоглянута церква подається як символ сучасної поетові України. Вона впаде, а на її руїнах у майбутньому виникне інша Україна.
Але виникає запитання: яким чином відбудеться це перетворення? Адже проста руйнація не призводить до побудови чогось нового. Також не треба забувати, що «на горі високій» стоїть "домовина України" і що в іншому творі Т. Шевченка - "Сон (Гори мої високії)" - можливість відродження, по суті, заперечується:
А онде, онде за Дніпром,
На пригорі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
Давно стоїть, виглядає
Запорожця з Лугу…
З Дніпром своїм розмовляє,
Розважає тугу.
Оболонками старими,
Мов мертвець очима
Зеленими, позирає
На світ з домовини.
Може, чаєш оновлення?
Не жди тії слави!
Твої люде окрадені,
А панам лукавим…
Нащо здалась козацькая
Великая слава?!..
Якщо ця церква-капличка, церква-мрець впаде, то замість неї, напевно, нічого не з'явиться. А може, й не впаде вона так і стоятиме «з похиленим хрестом», означаючи консервацію ситуації, коли народ безсилий, а пани байдужі.
"Оновлення" здається неможливим і в містерії "Великий Льох", в якій одна з ворон розповідає про знущання царських чиновників над Україною:
Тепер уже заходились
Д р е в н о с т и шукати
У могилах... бо нічого
Уже в хаті взяти:
Все забрали любісінько.
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим поганим
Льохом поспішають?
Трошки, трошки б підождали,
І церква б упала…
Тойді б разом дві руїни
В П ч е л е описали.
Тобто, якщо церква розвалиться, про її залишки можна хіба що в якомусь журналі розповісти.
Але у творі «Стоїть в селі Суботові», написаному одразу після містерії "Великий Льох", автор передбачає віродження, постання вільної України з-під зруйнованої "церкви-домовини". І це положення має паралелі в філософії Г. Сковороди.
Спробуємо з'ясувати модель світу епохи бароко, прослідкувати мотиви перетворення і поглянемо на їхню трансформацію у творі Кобзаря.
2.
Як відомо, Г. Сковорода вбачав "у всьому два єства: боже і речовинне". [467>1 "Весь світ складається із двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називається створіння, а невидима - Бог. Ця невидима натура, або Бог, всі створіння пронизує й утримує, скрізь і завжди був, є і буде". [85> Те саме і з людиною: "Є у тілі нашому дві храмини: одна рукотворна, друга небесна, нерукотворна. Вона похована у храмині нашій земній". [122> "Кожна ж людина складається з двох начал, які протистоять собі і борються, або сутностей: із гірного й ницого, тобто із вічності й тліні. Тому у кожному живуть два демони чи ангели, тобто вісники й посланники своїх царів: ангел благий і злий, хоронитель і губитель, мирний і бентежний, світлий і темний...". [197> "...якщо дві людини, земна й небесна, у тій же людині, то і два начала: одне зміїне, або плотське, друге боже". [371> "Розділи себе всього, все твоє тваринне тіло надвоє". [123>
Отже, модель світу бароко була теоцентричною і мала два "поверхи" - вищий духовний та нижчий матеріальний.
3.
Відтак Г. Сковорода вважав, що людина може стати щасливою, отримати життєву наснагу (кураж), а також потрапити до Раю після смерті, тільки якщо пізнає Бога, пізнає боже начало всередині себе, тобто пізнає саму себе. Тих, хто далекий від нематеріального Бога та від його премудрості, філософ порівнював зі "сплячими", "ув'язненими", а також, що цікавить нас більше, з "мерцями": "Розбий сон твоїх очей, о нещасний мрець! Піднімись на ноги! Може зрозумієш, що таке Христос, світло світу?" [93> "Встань, нещасний мрець! Зведи око твоє і пізнай себе! Чи не гадаєш, що бридка гнилість становить сутність твою?" [127> "Тормосить цих похованих і Павло: "Встань же, мертвий, і воскресни із мертвих!.. Доти землею ти будеш і не перетворишся із неї в Христа, поки не побачиш світлу небесну людину"". [45> "Трупом є будь-яка смертна людина, і Біблія є людина й труп". [176> "Чи довго тобі гойдатися по стихіях? О нещасний мрець! Підійми хоч трішки поховані твої думки вгору, вище стихійної тіні, і побачиш людину живу, що сяє неприступним світлом". [216> "Та якщо не наблизишся й не поєднаєшся з тим, хто є головою твоїй голові, то залишишся мертвою тлінню й трупом". [74-75> "Чи може прах, що лежить у гробі, встати й стати й визнати, що є ще й невидимість, є ще й дух? Не може... Чому? Не може встати й стати перед Господом. Чому ж? Тому що цей прах не може прийняти в себе цього насіння. Якого? Щоб вірити, що є вище ще й те, чого не можемо обмацати й аршином виміряти...". [83> "Труп наш сидить і спочиває, а серце наше йде. Проходить від трупа до Бога, від безумного до премудрого". [389>
Словом, все, що пов'язане зі смертю, носить переважно духовниий характер. І земне існування потрібне людині для того, щоб, пізнавши божественне начало, перейти від стану "трупа" "в гробі" до життя.
4.
Матеріальний світ, на думку Г. Сковороди, гріховний, оманливий і минущий. Проте переважна більшість людей не можуть цього збагнути. Зазирнемо до трактатів філософа: "...видимість є трава, лестощі, мрія й зникаючий цвіт". [84> "Похоті наші то суть гроби наші. Уганяємо за марнотами світу, шукаючи в них бажаного блаженства й насолоди. Та послухай, що полонена наречена говорить: "Встану й обійду в місті. Шукала його і не знайшла його". А чому? Тому що шукала на торговищах та на вулицях. Вулиці ті є не що інше, як шлях чи рада безбожників, які, крім тлінних видимостей, нічого не розуміють і на них спираються. А шукають усього поза собою земляних земляностей". [122> "...сини Ізраїлеві не могли дивитися на блискуче від слави лице Мойсея, людини божої. А на що ж вони дивилися? Лиш на покривало, яке затіняло обличчя. Який же ти Ізраїль? Ти обрізаний тілом, але не обрізаний змістом. Пітьму зносять твої очі, а на істину дивитись не можуть. Лежиш на землі, валяєшся з тією блудницею і задоволений, відвертаючи від батька твого око своє, яке соромить батька і робить прикрощі старості материній, як говорить Соломон". [45> "А той, хто задивився зміїним оком на беззаконня п'яти своєї, на нечистоту плоті й крові своєї, повік не успадкує царства божого, крім Ізмаїла, не породить Ісаака, і будуть діти його погублені на землі не своїй". [126> "Ось, наприклад, безбарвне слово: "Всі загинуть". Але як гарно це ж саме висловив Ісайя: "Всяка плоть - сіно". Віхоть трави - це вдалий образ усієї загибелі". [185> "Чи ти до цього часу не розумієш, що все це плоть, і ніщо, і тінь, яка вкриває височенну премудрості гору? І ця завіса повинна свого часу повністю роздертися...". [45> "Навчилися ми братію нашу судити за плоттю: так і на Христа дивимося, помічаючи на ньому лиш пустоти, ні на нього самого, ані на славу його не зважаючи". [46> "Скажи ж тепер, що таке розумієш під цим іменем Христос? Якщо розумієш якусь тлінь, то, без сумніву, під іменем Христовим розумієш пустоту. І оце-то є приймати ім'я його марно! А що ж є суєта і брехня, якщо не те, що тлінь? І оце-то є не життя, а погибель свою бачити: "Хай побачать очі його своє вбивство!" Кричить Йов: "Від Господа хай не врятується!" Оце-то тління є справжнє поле згуби...". [112> "Плоть, тричі народжена, є лиш грязь і лиш той же земний бовван". [378>
Окремо слід зазначити, що людина, яка сподівається на "видимість", потрапляє в тенета диявола, стає його спільником і втрачає свою безсмертну душу.
5.
Нематеріальна сутність, на думку Г. Сковороди, є основою життя: "Оця-то найблаженніша натура, або дух, підтримує в русі весь світ, наче механікова хитрість механізм годинника на вежі...". [55> І якщо хтось пізнав у собі боже начало - на нього чекає цілковите оновлення. Ба навіть більше - він народиться вдруге: "У якийсь час з вишнього вдруге буваємо народжені чистою дівою, яка зачала й вмістила того, хто лиш один і один святий". [379> "...народжене від духа є друге, нове й інородне, крім того, що народжене від плоті". [378> "Якщо ж комусь прийшов час і вдалося розкусити самого себе, то цей у своїй світлиці, коли й на думку не спадало, без надії, викопав золото. Яке? Оте. "Золото тієї землі добре, і там рубін". "Радійте зі мною"". [379> "Якщо хто не народжений природою з отої вишньої країни, то не може знайти отого шляху й зійти в нагірне". [378>
Продовження http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643769
Примітка.
1. Цитати з трактатів подаються за виданням: Григорій Сковорода. Пізнай в собі людину. - Львів:“Світ, 1995. У квадратних дужках вказується сторінка.
ID:
643768
Рубрика: Інше
дата надходження: 14.02.2016 13:59:06
© дата внесення змiн: 15.02.2016 14:51:15
автор: gudzyk
Вкажіть причину вашої скарги
|
