- чи я можу тебе кохати?
- так, - сказала вона мені.
- чи я можу з тобою бути?
- ні…
кинуті на вітер рештки розмов,
вирвані із тротуарних контекстів,
залишали у свідомості шрами;
втонув на газетних шпальтах,
але розмови не затихали
у похмільному болі –
знов і знов проривались
крізь шторми FM-діапазонів
хіпових радіостанцій…
бо знаєш: мені тебе обіцяли,
так, між іншим,
коли просили цигарку
у темний вечір на брудній зупинці;
клаксонами бавили
на зебрах повільних переходів
під червоні, зелені, жовті
рядки телефонних розмов;
надсилали телеграми,
віриш, на Новий рік
і кожний День народження…
я їм вірив, як самому собі –
прислухавсь до коридорних кроків,
у ванній приглушував музику,
на радіо замовляв спокійні мелодії –
чекав у двері стуку…
я все хотів запитати:
у тебе, як і у всіх, січуться
кінчики?
…могла б усі стіни затінені
освітити живими малюнками,
трохи дитячими,
банальними - з мультиків…
так, як я, у своїй шкаралупі
всі шпалери в її фотографії –
виглядає дивно і кострубато,
аж занадто маніакально,
але серце зігріте завжди
не тільки бразильською кавою –
і це навіть більшого варто!
…могла без упину кружляти
у танку в дешевім барі,
у клубі, на тротуарах –
я мріяв разом танцювати,
можливо, сходити в кіно
під хрускіт поп-корну з беконом
і бульбашки коли…
я міг її ідолом стати –
і нехай, що простакуватим! –
не іконою, бодай, плакатом:
в картатій сорочці осісти на дно
тротуарів,
клубів, кав'ярень, барів…
Щоб збагнути, або думати, що второпала цей вірш - мені треба час на намагання урозуміння. Але попри все енергетика віршів(1-5) вражає...
Пішла гуглити, хто то є Осейджі
Андрій Люпин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
плем'я індіанців, яке проживало на території сучасного американського штату Оклахома... дякую за коментар))))
