Душа і скрипка злилися з дитинства
В єдине й нероздільне джерело.
І сипле Муза творчості намисто,
Стає на сцені перлами воно.
І не збагнеш, хто нині грає соло:
Чи скрипки , а чи юність у душі,
Живе у серці довго ніжний голос
Мелодії, що з небом на межі.
Життя і скрипка, це одна стихія
Для молодого віртуоза - скрипаля,
У безнадійних він запалює надію,
Коли звучить та музика жива.
В руках митця говорить скрипка й плаче,
А ще, сміється дзвінко і зітха,
Але ніколи не бува ледача,
Бо працею освячена вона.
Він зовсім юний, той скрипаль від Бога.
Багато є на світі скрипалів…
Але щоб струни говорили в нього,
Таких лиш одиниці на землі!!!
