Після нас хоч потоп, хоч трава не рости…,
Свою землю плюндруємо наче чужинці.
Всі провини, гріхи, рідна земле, прости!
Схаменімось нарешті, ми ж бо українці.
Може годі вже жити і вестися так,
Що земля не жива і все зможе стерпіти
Хай сьогодні вторгуєш той клятий п’ятак,
А платити за все будуть внуки і діти.
Виснажують ґрунт соняхом та ріпаком,
Про якісь сівозміни вже навіть не йдеться.
Блиск наживи в очах із олійним смаком
Нам бідою в майбутньому ще відізветься.
Повилазили з нір різномасті ділки
І торгують землею на метри та тонни.
Чорнозем, який кров’ю полили батьки,
Екскаватором риють і грузять в вагони.
Намивають пісок із Славути-Дніпра,
Вигрібають каміння з річок і потоків,
Не одна облисіла в Карпатах гора,
Та на жаль ми не робимо з цього уроків.
Плюндрують Полісся копачі бурштину.
Залишають по собі пустелю, руїну,
А мільйони течуть повз державну казну,
То ж яку ми нащадкам залишим країну?
Всюди купи сміття, огорожі, сітки,
Береги, узбережжя загарбані бидлом,
Там на ці мільйони виростають хатки,
Нам мовчати й дивитись на це остогидло.
Вже вважають себе хазяями життя,
Що за бороду Бога самого вхопили.
Заніміло сумління, нема каяття,
Та у всіх однакові по суті могили.
Ще нічого ніхто на той світ не забрав
Лише тільки душа постає перед Богом.
Він цю землю створив, хто її обікрав,
Той нічого не має святого…
16.03.2016 р.
Наш люд мов сліпий та глухий.Як боляче та правдиво.Дякую
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Подивився репортаж як в США на рибалці пійману рибину відпускають назад в річку.... Для нас вони несповна розуму. А ми для них - дикуни і ідіоти з сітями і електровудками...
Так, правдиво, Але здається, що це крик в пустелі...
