(моїй мамі)
Мамочко, вибач за неспокій душевний,
Що так турбує тебе моїми рядками.
Чуєш, я знову пишу свої вірші простими словами.
В житті я весела, ти ж знаєш, але
на папір виливаю лиш біль,
бо як тобі про нього сказати не знаю.
Повір.
Мені так страшно, я плачу тихо ночами,
та що так турбує мене я просто не тямлю.
Не така як всі я, ти ж бачиш, не моя це епоха.
Я молюся Богу, яка моя дорога?
Мені лишень 18, а так багато пізнала,
Жорстокий цей світ, я раніше його не знала.
Я вірила в принців на білім коні,
Вірила в казку, та життя – це лиш сірий біль…
Обійми твої – це моє щастя.
Благаю, будь поруч завжди, моя ти матусю рідненька,
Тебе я люблю найбільше за все і всіх на землі,
Моя ти ненька.
Між нами кілометри, бачу тебе лишень я в уяві,
Та голос твій чую щодень: «Як справи?».
Пробач, знаю я не ідеал доньки,
Та ти ідеал Мами.
