Трикрапка... Хтось же вигадав таке
Свавілля в морі розділових знаків.
Це, мов наркотик. Надто вже липке,
Бо закликає таємницю взнати...
І хто це заховав її в кінець
Рядочка, або цілого куплета -
Чи він її повів під той вінець,
А чи дарма співав свої сонети...
Він передумав, а чи зовсім втік,
А, раптом, вже не сам туди приходить
І почуттів розбурханий потік
До іншої вже манівцями водить...
Так хочеться позаглядати знов
В обірвані трикрапкою принади:
Чи там була таки ота любов
А, може, він і зовсім їй не зрадив...
Якби можливість все ж така була,
Я б ставила трикрапку, геть змарнілу,
У полі, в лісі, навіть, край села -
І хай би, як хотіли, розуміли...
Смакуючи цей знак, уже лечу,
Підхоплена фантазією змісту,
Прислухайтесь і зможете почуть -
Відстукую трикрапки вже по місту...
Набігались вони і по садах,
По парках, по алеях, косовицях...
Якщо не зафіксую у віршах,
Трикрапка точно уночі присниться...
- - -