Субота. Вечір. Пів на сьому.
Надворі осінь, а я вдома.
Спостерігаю за дощем.
Крізь сутінки, які уже давно
Видніються через моє вікно
Я бачу образ, образ твій,
Який у моїй голові
Ще з першого світанку того
Як я почув чарівний сміх.
Це була ти, сиділа наодинці
Дивилася кудись у далечінь
Самотня, скромна, неймовірна
Прекрасна, мила, ювелірна
Все думала про щось
Я не збагнув...
Бо зрозумів ти є та сама
Яку я все життя чекав.
І як би хто не нарікав
Я просто хочу, щоб ти знала
Й на все життя запам'ятала
Що просто жити я б не зміг
Лиш не сказавши що кохаю
Я до безтями так співаю
Моє ти сонце, моя муза,
Моє життя, моя ти проза
Не треба слів...
Я не сприймаю
Не варто зараз щось казати
Лиш просто щиро обійняти
І тихо мовити люблю.
