Місяць в гіллі сторожать сови,
глузд збавляють зітхання м'яти,
вона тихо іде на лови,
розкошує трава прим'ята
"виходи, мій коханий вовче,
не з лякливих, виходь у повню,
дай ми п'янкість звірину хоч би,
це вино пахне, знаю, кров'ю
але що вже, сама не ліпша,
як запалюсь - згорить півсвіту,
замовляння, прокляття, вірші -
це мої найвірніші діти
не соромся мене, сіренький,
люди, віриш, чужих не люблять,
твій загривок причешу всенький,
а ти лизнеш у рани-губи
часом трапиться і людина
ще страшніша від напівмонстра,
а з тобою мені так мило
закрутитися в іграх босих
ніжно-ніжно кусатимеш плечі,
своїм хутром зігрієш коліна,
це любов, наче іскри з печі,
безсоромно зовсім наївна
наша воля - галяви дикі,
цій любові нема прощення,
але свідки - Багатоликі
нас прийматимуть за наречених
перехрестя зрівняють шанси,
я вхоплюсь за кудлату гриву,
утікаймо ловити щастя,
ніжки лагідно стиснуть спину
а за нами хоч сам чортяка,
а чи князь, або перелесник,
закохалась у вовкулаку,
а все решта нехай пощезне
перед нами - весь світ за очі,
всі стежини приводять в Ірій,
прихили мені келих ночі,
а я буду тобі за мрію!"
