мо-скальське ска́жене пекло
наблизилось небезпечно –
кипить ненавистю,
плюється брехнею,
сірчано-отруйною:
з усіх
інформаційних проріх
тхне війною
шкварчать аналітики,
політтехнологи, політики-цвіркуни:
не обминути крові-смерті-війни,
не обминути загину
за незалежну нашу
материзну-ба́тьківщину Україну
уже гог-і-магогівські бомбовози
у землі і в небі панахають борозни,
рвуть повіддя упритул з кордонами –
упритул з усіма нами…
державні зло́дії
либонь уже тайкома повиводили
родини-сім`ї свої у панами-
колумбії…
а «масові» українці,
ледве з кінцями зводячи кінці,
знов на ритуальне заклання
приречені у лукавих європах –
у дев`ятих валах і потопах
інформаційної істерії –
збирають щедрі,
Богом викохані врожаї…
…на зиму…
а чи БУДЕ зима?...
гарантій жодних нема…
чи не здаємося ми
надто безпечними
перед війною людьми?
дивни-ми…
за скляними вітринами
ті торгують цукерками-кришталями-вазонами,
інші водять собак на шнурках газонами,
метуть тротуари і поливають чахлі від спеки квітки
невтомні мурахи – міські двірники…
ділові чоловіки-жінки
будять ранками сонні автівки
і у півсонних автівках
спішать по робо-тах:
звичка у мирі жити переважає страх?
онде уже упритул – на кордонах
ревма-реве пекельно-здиблена «раша»!
…чи ми у вічне життя без сумніву віримо
і порятує нас Віра наша?..
чи ми безстрашні?
чи ми наївні?
чи так і не навчені
плазуванню рабському
у кількасот-літній московській катівні?
чи, може, приречені?
ягнята - своєї жертовної вищої місії
освідомлені?...
чи справді –
білим над нами у небі Хрестом
захищені?
ні – пеклу і кацапні!
ні – москалям і нахабно-брудній
нав`язаній ними війні!
ось уже завтра… зараз уже війна!
повно-масштаб-на...
а містом спішать у справах люди –
гарно зодягнені,
мирними клопотами
заклопотані -
пожина,
Богом даровані врожаї,
Україна:
ні – ординській агресії
ні - кацапській війні…
…мордорське пекло
знов наблизилось небезпечно:
кипить ненавистю,
плюється брехнею,
сірчано-отруйною –
з усіх
інформаційних проріх
тхне війною
а ми – вікна в хаті склимо,
до зими ущільнюємо
(чи БУДЕ для нас зима –
обіцянок ні гарантій нема…)
жартома гадаємо -
чи до перших москальських бомб
досклити устигнемо мо`б...
30.08.2016
Ми, миролюбні українці, не звикли боятися й очікувати агресії... Завжди віримо у краще, розмальовуємо сіре барвами веселки, сподіваємося, що все саме по собі налагодиться... Безпечні, мов діти!.. Хочеться радіти життю, господарювати на своїй землі і планувати щось на майбутнє - навіть, коли над головою висить загрозлива тінь війни. Це ворожі сусіди завжди готові до війни: здається, вони ніколи й не виходили з того стану готовності до власних проявів агресії... А ми інші... Страшно, але надія не полишає - віримо до останнього...
дивлюся на гарних і мирно заклопотанитх людей і думаю: оце так почувають люди себе перед війною? не готуються, не копають для порятунку бомбосховищ - живуть, як жили... і тут є щось таке - чи безпечність, чи безпорадність, чи звичка - чи велика Надія і Віра... а може, то я тільки усе те й бачу отак
дякую, Наталочко
давно мав сказати - нині пересвідчуюсь: у вас і добре серце, і віруюче, і в любові викупане, і в мудрості правди.
а ще - маєте серце патріота, громадянина цієї землі, справжньої доньки її.