́Уже не жовтий, геть увесь зчорнів,
Один листок вхопившись за гілляку
Так відчайдушно втриматись хотів,
Тремтів від вітру, чи то з переляку.
Нікого поруч, він один, як перст,
Усі давно посипались додолу.
Дощам і вітру мовчазний протест
І правилу, що йде життя по колу.
Недавно зовсім з бруньки ще зростав,
Клейким на дотик, зе́лено-яскраво.
І теплий вітер ніжно лоскотав,
Смарагду небо було за оправу.
А з плином часу фарби золоті
Мазки свої лишали на палітрі.
Як швидко все міняється в житті,
Зима морозом пахне у повітрі…
13. 11. 2016 р.
Дякую, що ці рядки знайшли відгук у Вашій душі! 
