Зимовий ранок, візерунок на вікні.
Вдивляюсь у малюнки ті розмиті,
І знову в пам'яті з'являються мені
Дитинства незабутні світлі миті.
У кожному сплетінні серебра
Я впізнаю щось дуже особливе
І забуваю все, чого нема,
Й до болю пам'ятаю все щасливе.
Ось постають фігури крижані
Тих, кого поряд вже давно немає.
Здається, що усе це уві сні
І в серці тепла музика лунає.
Дзвенить тихенько срібна павутинка,
Що з'єднує минуле й майбуття.
А на вікні виблискують сніжинки
І раз у раз бентежать почуття.
Сьогодні рівно чотири роки, як я у Клубі Поезії.
Саме цей ( написаний дуже давно, один із перших моїх творінь ) вірш був дебютантом на цьому сайті. З часом я його видалила, а от зараз вирішила все-таки виставити на суд. Ностальгія так би мовити....
Знаете, вы одна из тех поэтесс, к кому не боишься зайти. "Не боишься" - в том плане, что знаешь наверняка, что будет что-то стоящее и интересное, богатый самой разнообразной лексикой стих, оригинальные метафоры и рифмы. Мне всегда было приятно к вам заходить, Ирина) пусть вдохновение никогда не покидает вас, ведь своими строчками вы радуете многих поклонников)
Мені надзвичайно приємно від Ваших слів!
Щиросердно дякую і за високу оцінку моєї творчості, і за теплі побажання!
Заходьте, я завжди рада Вам, Олексію!
