Я грішу, бо тебе роздягаю.
Це щоденно роблю, привселюдно.
Всю одежу із тебе знімаю,
Навіть, … коли велелюдно.
Я грішу, не грішити не можу,
Зупинитися сили не маю.
Не карай мене, праведний Боже,
Бо грішу через те, що кохаю.
Я грішу і від відчаю плачу,
Ти про це божевілля не знаєш,
Що тебе лише голою бачу,
Все, що ти під одежу ховаєш.
Кожен вигин і випуклість тіла,
Мов чарівну, античну скульптуру,
Що у шатах сховати хотіла,
Подаровану Богом фігуру.
Я в уяві тебе роздягаю,
Та одежі на тобі не бачу!
Як признатись тобі, що кохаю,
Чи мені ці гріхи ти пробачиш?
25.03.2017 р.
Можливо,,, Та залишається якесь відчуття незадоволеності. Так буває. 
