|
В твоїй крові багато срібла, багато весни,
тому, ти повернешся, як не крути підошви підтертих чобіт.
Ти кажеш - такий світ, таке життя - постійна реінкарнація.
надвечір - слизьке світло ліхтарів, а вранці - тонкий лід,
природня фальсифікація, що щемле в грудній клітці,
торкаючи легені, вихаркуючи нутро у терпку осінь.
Ти кажеш, я чекаю досі, коли мене повінь з твоїх очей,
де ми щасливі і гарячі, розніжені і босі,
немов останній день.
Між нами суха вермішель і знайдені кабельні маршрути,
не заправлені ліжка й заправлені парашути надій і чеканнь .
Ти кажеш, з твоїх повстаннь, утворюються нові держави,
або вмирають цілі народи, з*являється відвага чи відчай.
і твоя пам*ять складається із навколишніх дотиків,
які, ти п*єш миттєво, після падіннь, закінчуючи боротьбу,
як п*ють люди воду у пустелях зневоднені від опіків,
вважаючи за щастя прожити ще одну добу.
Ти кажеш
коли немає війни, весна приходить набагато швидше,
небо втрачає металевість, і тане крупнокаліберністю хмар
оговтується життя, дихається рівніше і глибше
десь на дні легень, десь там...
ID:
730360
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 24.04.2017 21:52:21
© дата внесення змiн: 24.04.2017 21:52:21
автор: Микола Соловей
Вкажіть причину вашої скарги
|
